Історія дуже уважно дивиться на них
Любов Цибульська про дефіцит оборонного бюджету, довіру партнерів і відповідальність влади.
- Опубліковано: Зоя Казанжи
- —
- 26 Вересня, 2026 о 21:05
Liubov Tsybulska досить відома в професійних колах, вона була засновницею та першою керівницею Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки при Міністерстві культури та інформаційної політики України. Вона експертна в комунікаціях, інформаційній безпеці, досліджує російську пропаганду та когнітивну війну.
Любов точно складно запідозрити в надмірних емоціях без всяких на те підстав. Прочитайте, будь ласка, її пост: «Зеленський попередив про серйозні проблеми з дронами взимку через дефіцит у $28 мільярдів».
Перегляньте також:
- 255 днів на позиціях і вихід через ворожий тил: історія Героя України Владислава Білоусова
- «Богдана» працює попри дощ і багнюку: військовий журналіст з Тернополя показав бойову роботу на Сумщині
Новина, яка накладається на той стан, в якому ми живемо останній місяць в Києві і стає буквально тортурами.
Тобто до браку протиповітряної оборони додається ще це.
Тобто до відчуття, що ти чи то мішень в тирі, чи трибут в «голодних іграх» тепер додається складність наносити удари ворогу.
«Зокрема, президент закликав Єврокомісію прискорити надання другого траншу з пакета на 90 млрд дол» – так легко президент перекинув мʼяч на поле ЄС.
Я багато спілкуюсь з нашими міжнародними партнерами. Такого рівня втоми і роздратування від нахабності української влади я давно не памʼятаю.
Уряди більшості європейських країн дуже добре усвідомлюють значення боротьби українців для них.
Але їх втомило ставлення до себе як до cash cow. Їх втомило, що українські посадовці просять гроші, але не дають розуміння як ці гроші будуть витрачатись, не дають логіку своїх розрахунків.
При цьому кількість корупційних скандалів зростає. Люди, які здійснюють ці злочини, не несуть відповідальність. Вони знімають браслети, вони тікають з країни, вони виходять під заставу. Одиницям щастить менше і вони стають цапами-відбувайлами.
«Якщо ви декларуєте, що є частиною Європи і плануєте бути нею і після війни, ви не можете просити гроші з нахабним виглядом і не посвячувати нас у стратегію війни, яку ведете» – це буквальна цитата тижневої давнини представника країни, яка чи не найбільше допомагає нам.
Здавалось би, раз наше виживання аж настільки залежить від наших партнерів, то, мабуть, варто було б більше інвестувати у розбудову цих партнерських стосунків, розбудову довіри з цими країнами. Варто було дослухатись до того, про що роками вони говорять.
Наприклад, як громадянці України мені щоразу дуже соромно, коли дивлюсь нашу переговорну групу щодо війни.
А як людині, яка ще й знає від іноземних партнерів, що наші переговорники несуть на цих зустрічах, мені очевидно, що багатьох трагедій можна було б уникнути, а життів – врятувати, якби на цих надважливих напрямках були професійні та порядні люди. Якби принцип підбору команди був інакшим.
Невже реальності, в якій ми зараз живемо і яка насувається, недостатньо, щоб максимально зібратись і провести роботу над помилками?
Невже не ясно, що кожен наступний дипломатичний прокол чи корупційний злочин може стати кроком до втрати України? Чи може треба більше говорити про те, що «втрата України» може означати на практиці?
Невже не ясно, що ще трохи і будь-які рейтинги, вибори, маєтки, бізнес інтереси – все це може вже не мати жодного значення?
Чи це я нагнітаю і ситуація, у якій ми сьогодні опинились – це ще недостатній привід для таких прогнозів?
У легендарному мюзиклі «Гамільтон» Лін Мануеля Міранди є один особливий момент. У гарячій розмові Гамільтона і Джорджа Вашингтона останній йому каже:
I know that we can win
I know that greatness lies in you
But remember from here on in
History has its eyes on you
***
Тобто «Я знаю, що ми можемо перемогти.
Я знаю, що велич живе в тобі.
Але пам’ятай віднині й надалі:
Історія дивиться на тебе”.
Дуже хочеться, щоб люди, яким ми віддали право представляти нас, незалежно від того, є в них велич чи нема, зараз, перед лицем такої небезпеки, нарешті усвідомили – історія дуже уважно дивиться на них. Якщо це в принципі має бодай якесь значення для цих людей”.
Зоя Казанжи
