255 днів на позиціях і вихід через ворожий тил: історія Героя України Владислава Білоусова
Військовослужбовець 155-ї окремої механізованої бригади Владислав Білоусов із позивним «Промінь» провів 255 днів на бойових позиціях на Покровському напрямку. Російські військові проходили за кілька метрів від його схованки, позицію закидали гранатами, а під час виходу українським захисникам довелося подолати понад десять кілометрів через ворожий тил.
Військовослужбовець 155-ї окремої механізованої бригади Владислав Білоусов із позивним «Промінь» провів на бойових позиціях 255 днів без ротації. Він зайшов на спостережний пункт на Покровському напрямку наприкінці березня 2025 року, а залишив позиції лише 10 грудня, коли лінія фронту вже змінилася настільки, що виходити довелося фактично через територію, де діяли російські військові.
До війська Владислав прийшов восени 2024 року. До цього він жив із родиною у Нікополі, однак через постійні російські обстріли сім’я була змушена переїхати. Після мобілізації чоловік потрапив до 155-ї окремої механізованої бригади і тоді ще не знав, що одне бойове завдання триватиме для нього понад вісім місяців.
31 березня Владислав разом із двома побратимами зайшов на спостережний пункт. Військові облаштувалися у підвалі будинку, звідки мали спостерігати за пересуванням противника та передавати інформацію командуванню.
Згодом російські військові виявили їхнє укриття. За словами «Променя», лише протягом одного місяця до підвалу закинули близько 28 гранат. Щоб збільшити шанси вижити, захисники навіть облаштували біля входу дошку таким чином, щоб гранати скочувалися в яму й вибухали далі від них.
Під час перебування на позиції Владислав отримав уламкове поранення руки, поранень зазнали й його побратими. Однак військові продовжували виконувати завдання.
Росіяни проходили за 5–10 метрів
Із кожним місяцем ситуація ускладнювалася. Лінія бойового зіткнення зміщувалася, доставляти воду, їжу, боєприпаси та інші необхідні речі за допомогою дронів ставало дедалі важче.
На початку вересня Владислав перейшов на сусідню позицію, де перебували ще двоє українських військових. Російські позиції були приблизно за 100–150 метрів. За словами захисника, іноді за сприятливого вітру вони навіть відчували запах сигарет, які курили російські військові.
Проте часом відстань скорочувалася буквально до кількох кроків. Ворожі групи неодноразово проходили за 5–10 метрів від замаскованої української позиції. Військові мали наказ не видавати себе, тому спостерігали за противником та тримали його під прицілом.
«Маскувалися, як могли. Ховались на самому видному місці», — пригадував «Промінь» у розмові з АрміяInform. Видання підтверджує, що військовий провів на позиціях 255 днів, а противник неодноразово проходив за кілька метрів від його укриття.
255 днів на позиціях і вихід через ворожий тил.
«Вадічка єсть?»: зустріч із противником закінчилася боєм
На початку жовтня уникнути прямого контакту вже не вдалося. Під час туману четверо російських військових підійшли безпосередньо до української схованки. Один із них, ще не розуміючи, хто перебуває перед ним, запитав: «Вадічка єсть?».
Після цього українським військовим стало зрозуміло, що їх ось-ось викриють. Розпочався бій, під час якого боєприпаси швидко закінчувалися. Захисники по черзі вели вогонь та споряджали магазини, а зрештою російські військові відійшли. Усі троє українців залишилися живими.
Залишатися на цій позиції після бою було вже неможливо. Під час переходу по групі працював міномет, причому Владислав пригадує щонайменше три боєприпаси, які впали неподалік, але не вибухнули.
Коли військові дісталися іншої української позиції, виникла ще одна небезпечна ситуація. Побратими спочатку прийняли їх за противника та відкрили вогонь, однак бійцям вдалося докричатися, що вони свої.
Понад 10 кілометрів через ворожий тил
Найскладніший етап розпочався 10 грудня, коли військовим наказали виходити з позицій. На той момент Владислав перебував там уже 255 днів, а попереду залишалося понад десять кілометрів територією, де діяли російські військові та ворожі безпілотники.
Під час переходу траплялися ситуації, коли групу від виявлення відділяли секунди. В одному місці Владислав зачепився одягом за загородження, впав та випадково здійснив чергу в землю. Поблизу одразу почулися російські голоси, а двоє військових РФ, які перекривали потрібний маршрут, поїхали перевіряти звук пострілів. Сам «Промінь» припускає, що ця випадковість могла допомогти групі пройти далі.
На шляху захисникам довелося:
рухатися полями й шукати проходи через інженерні загородження;
постійно ховатися від ворожих дронів;
орієнтуватися у темряві та на незнайомій території;
економити їжу, яку заздалегідь відкладали з пайків;
долати нестачу води — Владислав пригадує, що був змушений їсти сніг.
Після ночівлі у побратимів військові продовжили рух. Уже дорогою до своїх їх атакував FPV-дрон, один із бійців отримав поранення. Попри це, група зрештою дісталася командно-спостережного пункту.
Першим після виходу був дзвінок додому
Після восьми з половиною місяців на позиціях командири наполягли, щоб військові передусім зателефонували рідним. Владислава весь цей час чекали дружина, батьки та п’ятеро дітей — двоє рідних, двоє усиновлених і дівчинка, над якою родина оформила опіку.
За час, поки чоловік залишався на позиціях, його дружина сама підписала контракт і пішла служити. Так вона сподівалася мати більше можливостей отримувати інформацію про Владислава. Одне з її голосових повідомлень навіть змогли передати чоловікові по рації.
Після виходу з позицій «Промінь» пройшов лікування та реабілітацію. Військового також нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
Владиславу Білоусову присвоїли звання Героя України
12 лютого 2026 року президентським указом №115/2026 Владиславу Білоусову присвоїли звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» — за особисту мужність і героїзм, виявлені під час захисту України.
Після пережитого Владислав мав можливість залишити військову службу, однак вирішив продовжити її. Він отримав звання молодшого сержанта, пройшов підготовку для офіцерів штабів та нині служить у штабі батальйону.
Історія, яка почалася зі звичайного бойового завдання на спостережному пункті, розтягнулася на 255 днів. За цей час були поранення, гранати, бої на відстані кількох метрів, вихід через ворожий тил і довгоочікуваний дзвінок родині, яка понад вісім місяців чекала на повернення Владислава.
Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com.
Слідкуйте
за нашими новинами в Твіттер,
долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
