Хто не дає розкритись скарбам підземного Тернополя?

Опубліковано:
6 Лютого, 2015

Кожне місто має свої таємниці. Вистачає їх і в Тернополі. І чи не найбільша — нині затоптана нащадками тих, хто колись її створював, бо перебуває під міськими вулицями та площами. Свого часу газета «Місто» уже писала про це. Нині публікуємо нові спостереження. Тернопільське підземелля — непочатий край захоплюючої роботи для істориків, археологів, краєзнавців. Організувати широкомасштабне вивчення нашої підземної історії наразі справа безперспективна через брак коштів. Підземні галереї сягають, ймовірно, десятки кілометрів. Тому автор цих рядків вдався поки що до не менш надійного джерела інформації, аніж копання землі, до людської пам’яті.




Посилена увага до тернопільських підземель виникла у повоєнний рік. Наземне місто було перетворене на руїни, а закладку нових будівель потрібно було робити з урахуванням певних правил. Хтозна, чи не завдяки підземним ходам збереглися в центрі Тернополя і до сьогодні деякі вцілілі після війни старовинні будівлі (будувати масивніші на їх місці було небезпечно). Та й взагалі вони тоді були дуже небажаним явищем, причому не тільки через будівництво. Радянська влада на заході України, як відомо, вкорінювалась не без проблем. І було б дивно, якби вона вітала наявність підземних коридорів, один з яких, за переказами, з’єднував центр міста з лісом на протилежному березі Серету.

 

А ось типовий приклад практичної “протидії”, зафіксований у спогадах одного літнього будівельника: “Під час робіт біля замку виникла здоровенна яма, яка нагадувала тунель. Було вирішено її ліквідувати. Вилили дві вантажівки бетонного розчину, але все було даремно. Тоді в яму заклали арматуру і знову залили бетоном. Цього разу яма його не “проковтнула”.

 

Мережу підземних коридорів та галерей створили наші пращури. У підземеллі вони, ймовірно, переховувались під час татарських набігів. До сих пір нам, по суті, нічого невідомо про підземне місто, не існує навіть більш-менш впорядкованої орієнтовної схеми. Хоч спроб проникнути туди за останні десятиліття було чимало. Хто ж не дає розкритись таємницям? Відповіді автор поки що немає, однак окреслити проблему можна і треба.

 

Тільки міфи: бояться не мертві, бояться живі

Існує чимало переказів, міфів чи вигадок, що стосуються доби створення тернопільських підземних галерей. У них багато різного та суперечливого, однак є й багато спільних, причому  суттєвих, моментів. Якщо сканувати їх один на одного, то вийде така приблизна оповідка.

 

Попереджені про наближення татарських загонів, жителі стародавнього Тернополя завжди хутко складали, хто — невелике найнеобхідніше майно, хто — немалий скарб, забирали ікони, золочені церковні атрибути і ховались в підземних таємних лабіринтах, створених і розвинутих не одним поколінням.

 

Так було і того разу. Дізнавшись про небезпеку, тернополяни звично поховались в підземеллі, допоки люта татарва нишпорила порожніми вулицями і хатами. Спеціально навчені наші підпільники (в даному випадку — надпільники) мали дати знати, коли можна усім вийти до сонця і чистого неба. Та не так сталося. Раптом до всіх входів почали вриватися чужоземці, впевнено просуваючись невідомими, здавалося, їм ходами. Нашим стало зрозуміло: хтось зі своїх там, на горі, зрадив, розкривши перед загарбниками схеми усіх підземних ходів і переходів, місця зберігання скарбів і проживання людей. Не маючи змоги чинити серйозного збройного опору і не бажаючи бути тут без молитви порубаними, тернополяни замурували усі можливі шляхи просування татарських воїнів. Так і поховали себе заживо наші пращури, посилаючи прокльони зраднику. Його ім’я так ніхто і не дізнався, отож прокльони впали на голови усіх тих небагатьох, хто залишився в місті живим.

 

Голі факти: живі живих не пускають

Не хотілось би на початку ХХІ століття вдаватись до містики, однак навіть поверховий аналіз фактів вибудовує певну, досить показову тенденцію. Отже…

 

1937 рік. 17-річний Михайло Хомишин із хлопчачої цікавості потрапляє до одного із таємних коридорів. Старий польський вояка, одноногий Зигмунд, застерігає його від цього. Та, не маючи змоги втримати хлопця, наказує йому не розповідати нікому про побачене. М. Хомишин мовчав 63(!) роки. І тільки тепер мені розповів, що відгалуження від головної галереї були або завалені господарськими речами (не скинутими, як непотріб, а саме складеними як завал), або заґратованими. Причому за ґратами, з внутрішнього боку тунелю (!), надійно замуровані.

 

Того ж року польська влада організовує земельні роботи в долині Серету. За лічені дні прорито глибоченний, у три яруси, рів від надозерного замку. Роботи велися у цілковитій таємниці, нікого з місцевих жителів туди не пускали. Тепер — ані слідів рову, ані жодної згадки в архівах про такі трудомісткі, як для того часу, земляні роботи. Не торф, напевно, шукали, а підземний хід з міста на правий берег річки.

 

1939 рік. Безслідно зникають усі польські найдавніші архіви, в тому числі й ті документи, що могли розкрити хоч якісь таємниці тернопільського підземелля. До сьогодні вже не один тернопільський вчений захистив дисертації у своїй галузі, користуючись архівними матеріалами з сусідньої Польщі. Ось тільки на згадку про підземне місто ніхто не натрапив.

 

1940 рік. Інженер О.С.Трач, за дорученням відділу протиповітряної оборони, особисто вимірював ходи під тодішньою площею Ринок. Йдучи однією галереєю від площі до костелу, він через 20 метрів наткнувся на мур, те ж його чекало і в напрямку з площі за місто. Усі документи, що дослідник передав архітектурному архіву, згоріли або зникли під час війни.

 

Початок 1950-х. Будівельна бригада, що ремонтувала Тернопільський замок, натрапила у третьому долішньому поверсі на старовинні двері, за якими спускався тунель. І в ньому метрів через двадцять зупинились перед штучним завалом. Знову ж таки, ніхто не зорганізував дослідження цього відкриття. Зате невідомо тепер, від кого з начальства надійшла вказівка додатково наглухо замурувати вхід.

 

Початок 1990-х років. Тоді виник черговий сплеск інтересу до підземних ходів. Низка громадських організацій звернулася із запитом в управління Служби безпеки України і одержала відповідь про відсутність чогось подібного в архівах. Невідомий чоловік (?!) звертався до міської ради з пропозицією купити в нього детальну схему підземних ходів. Схему тоді не купили, але про чоловіка того з тих пір ні слуху ні духу.

 

1996 рік. Група ентузіастів-фахівців хотіла дослідити хід від Домініканського собору. Вже почали роботи, але підійшов якийсь літній (?!) чоловік і почав переконувати, що під час війни це місце було заміноване. Роботи довелося припинити.

 

Люди, які тією чи іншою мірою причетні до тернопільського підземелля, можуть навести десятки інших прикладів спроб його дослідження. Однак усі вони закінчувалися невдачею.

 

Прямі запитання: хто ховає кінці в землю?

Отже, чому від часів татарських навал до кінця першої третини ХХ століття немає майже жодних згадок про існування підземного Тернополя? Чому усі спроби проникнення в підземелля впираються у штучно створені завали чи замуровки і жодного (!) випадку не на природні? Чому до сих пір в жодному архіві не знайдено документів, які пролили б світло на те, що робиться чи робилося у нас під ногами? Чому кожна влада (і австрійська, і польська, і радянська, і…) так пасивно, якщо не сказати більше, ставиться до вивчення саме цього аспекту історії рідного краю?

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Теги: #новини тернопільщини, #новини тернополя, #тернопіль, #тернопільські новини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
У Тернополі в лікарні для воїнів виступив гурт “Kozak System”
09:15, 22 Травня, 2024

У Тернополі в лікарні для воїнів виступив гурт “Kozak System”

Блоги

ТОП новини тернопільщини: