Чи врятує фермерство українську землю?

Опубліковано:
7 Травня, 2015 о 10:01

Керівники селянських господарств півдня Тернопільщини днями зібрались у Борщеві, аби обговорити свої наболілі проблеми. На зустрічі побували президент Асоціації фермерів і приватних землевласників України Іван Томич та голова Тернопільського обласного об`єднання Асоціації фермерів  Євген Дуфанець. Про що ж говорили аграрії?

 



Найголовніший акцент зібрання: фермерам не вижити сьогодні без підтримки держави. А держава поки дивиться на проблеми людей від землі крізь пальці. Рятує згуртованість, взаємовиручка, підтримка один одного у лавах Асоціації.  І все. Дуже прикро. Адже саме фермери, а не «земельні» олігархи є сьогодні потужною рушійною силою у питанні відродження села. Це саме ті люди, які нікуди не виїхали, які знайшли можливість працювати тут, на своїй (поки ще своїй, а далі – невідомо чиїй) землі, які вклали у цю справу останні заощадження і працюють у поті чола. У селах працюють цілі династії фермерів і цим треба пишатися, про такі приклади треба писати і говорити!

 

   Якщо порівняти рівень життя і достатку нашого і, скажімо, польського фермера, то побачимо суттєву різницю. Наш сусід виглядатиме по-європейськи, бо у нього – передові технології, працівники, яких може найняти офіційно і оплатити їх працю, а ще – потужна підтримка держави, яка дбає і про розумні кредити, і про знижки у придбанні техніки, добрив. А от наші земляки… Я подивилася на обличчя цих людей, які зібрались у залі. Більшість із них – із втомленим поглядом, з мозолями на руках. Знаю, що більшість робіт цим людям доводиться робити самотужки, працювати від ранньої зорі до пізньої ночі, економити буквально на всьому. А потім – проблеми і ще раз проблеми. Де взяти пальне, техніку і за якою ціною, як виростити і захистити врожай, кому і де його вигідніше продати?

 


 

Дуже боляче, бо з року в рік ми лише чуємо, і навіть з парламентських трибун, що фермерів слід підтримувати, але справа далі від слів не йде.

 

На зібранні я зустрілася із  знайомими фермерами Заліщанщини, про яких писала декілька років тому. Запитала: а що змінилось у вашій роботі за ці роки? Відповідають: та нічого. Просто, кажуть, як працювали, так і працюють, як покладалися, так і покладаються лише на власні сили. Єдина рятівна соломинка – Асоціація фермерів у Києві і в області,  де ще можна знайти дорадчу і юридичну підтримку безкоштовно, скоординувати із користю свої дії.

 

Але факти говорять самі за себе. В Україні приблизно 70 відсотків сировини для м,ясо-молочної продукції забезпечують  невеликі сільські господарства, у яких повністю чи частково зайняті понад три мільйони селян. І їх сімейний бюджет майже на половину залежить від того, що вони виростили і продали. Більш як один мільйон фермерських господарст вирощують овочі та фрукти.

 

Уже сьогодні дрібні фермерські господарства бачать свій порятунок в кооперації. Тобто, практика останніх років засвідчує: самому важко вижити, треба гуртуватися, а на селі створювати щось на зразок заготівельних контор. Це може допомогти у боротьбі із посередниками. Фермерам потрібно реалізовувати свою проукцію напряму, адже не секрет, що аграрії восени просто не можуть здати вигідно вирощене. Були випадки, коли овочі пропадали і гнили в землі, а потім їх просто переорювали. Бо щоб зібрати врожай і вивезти його з поля знову ж таки потрібна техніка, робочі руки, пальне…

 

Болюче питання для людей від землі – кредитування. Коливання курсу гривні вдарило не по одному господарству, фермери підраховують збитки. Якщо так піде і далі, то фермерство просто зникне, а землі перекочують до багатіїв. Чи правильний це буде шлях?

 

Та не дивлячись на усі негаразди маємо чимало прикладів успішних фермерських господарств в області. Наприклад у мальовничому селі Ланівцях початківцям варто повчитися у знаного фермера Ярослава Бідулька, як варто вести господарку. Його селянсько-фермерське господарство «Козаччина» є лідером на Борщівщині, а сам Ярослав Омелянович уже понад п,ятдесят років працює на землі. У Заліщиках теж є достойні приклади фермерства. Ігор Марусяк не лише вирощує врожаї у своєму господарстві, але є головою Асоціації фермерів району та очолює кооператив «Ратай», який успішно діє уже 21 рік і є найстарішим в Україні. Свого часу я була в гостях у пана Ігоря і він розповідав мені про перспективи свого господарства. За останні роки «Ратай» розрісся до 246 членів. Нині до кооперативу входять шість фермерських господарств, чотири підприємці, 126 селянських господарств, які виробляють молоко, решта — селяни-одноосібники, які мають паї по 2–3 га.

 

Ідеологом і хрещеним батьком кооперативного руху на Заліщанщині вважають і голову Західноукраїнського центру фермерства Йосипа Йосиповича Децовського. Саме з його ініціативи у 1993-му в Заліщиках був створений перший в Україні кооператив «Ратай».  Це було об’єднання однодумців, що трималося на голому ентузіазмі, але яке дало плоди. Сьогодні усім премудростям вітчизняної кооперації Йосип Йосипович навчає студентів місцевого агроколеджу. Він багато знає про кооперативний рух за кордоном.. У Данії, наприклад, селянин опікується урожаєм, заготівлею молока та м’яса. А кооперативи переймаються виключно збутом. Представники приїжджають до селян, забирають у них сільгосппродукцію, реалізують її і привозять гроші. Кооператив – це дитя бідності, але мати достатку, стверджує Йосип Децовський.

 

З цим важко не погодитись. Що й казати, навіть у розвинених країнах світу через кооперацію реалізується більша частина сільськогосподарської продукції: в Європейському союзі — 60, у скандинавських країнах — 80, в Японії та Китаї — 90 відсотків. Ось так живе світ, а ми поки що маємо ганебне явище — втомленого селянина, який ще вчора до опівночі збирав у теплиці урожай, а сьогодні, замучений і виснажений, стоїть вдосвіта на ринку, щоб продати за копійки свою продукцію. Виробникові невигідно везти вирощене до міста. Ось чому в нас виникають стихійні ринки — люди втікають туди, де не треба платити, і втікають не з добра.

 

Є і на Заліщанщині, і на Борщівщині й  менш чисельні, але таки успішні сімейні династії, які працюють у теплицях і вирощують ранні овочі. Славиться своїми трударями і Чортківський край. Ці люди, які зуміли об,єднатись, згуртуватись – мають хороші перспективи. Але для цього потрібен час. А от початківцям у царині фермерства сьогодні важко.

 

Ось такі реалії сьогодення українських фермерів. Хоча, спілкуючись із багатьма, зрозуміла: люди працюватимуть і далі на землі. Як не дивно, у зміни вони вірять мало, але, кажуть, працюватимуть за будь-яких умов. Бо іншого вибору у тих, хто народився в селі не має. Вже занадто багато вкладено у землю і поту, і грошей, тому вибору немає.

 

Держава на словах декларує про вихід на європейський ринок, але мало що для цього робить. Та й податкова система не стимулює розвиток галузі. Тому проблеми залишаються.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
“Іскра проскакує значно швидше”: помічник капелана з Тернопільщини Степан Хміль про службу
20:15, 18 Липня, 2024

“Іскра проскакує значно швидше”: помічник капелана з Тернопільщини Степан Хміль про службу

Блоги

ТОП новини тернопільщини: