Майже гамлетівське питання стоїть сьогодні перед чиновниками від освіти. Оптимізація, як і в медицині, торкнулася цієї галузі вже давно. Час диктує свої потреби, тому у жорстких ринкових умовах, у гонитві за наповнюваністю закладів, перспективу вижити мають лише сильніші. Про ці та про інші проблеми йшлося на розширеній нараді педагогічних працівників професійно-технічної освіти Тернопільщини, яку провели на базі Борщівського агротехнічного коледжу.
Перегляньте також:
- «Веселі канікули з Богом» у Дністровському каньйоні: для дітей влаштували розваги
- У селі біля Тернополя затримали снайпера
Борщівський коледж, який нині очолює умілий керівник, відмінник аграрної освіти Ярослав Козій, має чим похвалитися у плані матеріально-технічної бази та уміло налагодженого навчального-виховного процесу. За роки існування закладу тут уже склались свої усталені традиції, яким слідують і викладачі, і студенти. Хоча не все так райдужно. Є проблеми і в таких потужних закладів. Що вже говорити про ПТУ і їх філії… Вони сьогодні на повному державному фінансуванні, тож ситуація, як і в державі, у більшості з них критична. Присутні мали змогу розповісти начальникові департаменту освіти і науки Тернопільської ОДА Любомирові Крупі про свої проблеми. Інші ділились досвідом, як виходять зі скрути. Ось у таких різнобоях думок і вимальовувалась реальна картина стану закладів професійно-технічної освіти.
На Тернопільщині, яка ще донедавна славилась своїми трудовими кадрами, найкращою підготовкою в Україні кваліфікованих робітників, ще діє потужна мережа професійних закладів. Усього їх є двадцять шість. У тому числі дві філії, один центр професійно-технічної освіти, сім вищих професійних училищ, дев,ять професійних ліцеїв, чотири професійно-технічних училища, а також три навчальних центри при установах виконання покарань. Вцілому по Україні функціонують 1200 таких закладів. В одному із інтерв,ю міністр освіти і науки Квіт назвав такі училища відголоском радянських часів. І якщо дивитись на ситуцію реально, аналізуючи ефективність роботи кожного навчального закладу, то вигладає і справді так. Адже в державі уже давно не існує тієї мережі підприємств, заводів, фабрик, яким потрібні були такі працівники. Кульгає і наповнюваність закладів, керівникам училищ доводиться проводити велику профорієнтаційну роботу: агітувати, їздити в школи і заохочувати випускників навчатися саме у їхньому закладі. Бо якщо учнів мало, то виникає питання про непродуктивність існування ПТУ і тут уже потрібно робити висновки.
Ігор Драпак, директор державного навчального закладу «Борщівський професійний ліцей» звітує, що цьогоріч їм не вдалося виконати держзамавлення у повному обсязі по одній спеціальності. Зараз тут навчається 126 учнів, які забезпечені трьохразовим харчуванням і гуртожитками. Є пристосований навчальний корпус, спортзал, їдальня, актовий зал, кабінети, лабораторії та майстерні, які обладнані усім необхідним. Важко до цього йшли, адже ліцей розташований сьогодні у військовій частині, яка була знищена, як кажуть, «до ручки». Ось такий спадок. Але усе зробили і відновили. Для блага дітей. Колись держава вважала доцільним існування такого закладу, вклавши гроші у реконструкцію і відновлення руїни військових казарм, а сьогодні? Ігор Драпак каже, що у державі повернуті спиною до проблем подібних закладів. Грошей вистачає лише на необхідне. А от щоб щось вкласти у розвиток, капітальний ремонт – нема й мови. Ще й так умудряються повноцінно харчувати учнів всього на 16 гривень в день! Проблеми змушують шукати вихід із ситуації. Наприклад крівництво заключило з Борщівським агротехколеджем угоду про співпрацю, згідно якої учні, що закінчили ліцей з відзнакою, зараховуються за співбесідою на скорочений термін навчання. Також тут діє і навчальний центр відомої фірми з виробництва гіпсокартонів КНАУФ, де готують майбутніх фахівців із цієї спеціальності.
Любомир Крупа зауважив у своєму виступі, що міністерство освіти стоїть на порозі кардинальних реформ, особливо це стосуватиметься професійної освіти. Виживуть лише ті, які самотужки справляться із проблемами і зможуть вистояти. У міністерстві планують створити новий тип учбових закладів – регіональні багатопрофільні центри професійної освіти.
А поки що йде процес так званої оптимізації, тобто укрупнення закладів: слабші об,єднають із сильнішими. Що це дасть, покаже час. Хоча деякі противники таких реформ уже б,ють на сполох. В одному з інтерв,ю президент асоціації профтехосвіти України Микола Садовий нагадав про головне її завдання: підготовку робітничих кадрів. З початку 90-х років в Україні закрито понад 500 ПТУ, чергове реформування знову призведе до скорочення. Це недобрий симптом, адже цю систему освіти не можна замінити нічим. Крім того, училища виконують соціальну функцію. В системі профтехосвіти завдяки державній підтримці мають змогу навчатися діти з малозабезпечених сімей, діти з особливими потребами, позбавлені батьківського піклування, педагогічно запущені… Де вони подінуться, якщо скоротяться ПТУ? Чи не варто для початку створити який пілотний проект на прикладі однієї області, а не різати гілку, на якій сидимо? Адже є по Україні приклади, де злиття дало негативний ефект. Наприклад, в Олександрії, де об,єднали три училища. Внаслідок цього ряд працівників уже пішло у центр зайнятості, при цьому люди втратили педстаж, відпустку, оздоровчі і не отримали ніяких гарантій на працевлаштування у новоствореному закладі.
У закладах профтехосвіти Тернопільської області навчаються 214 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також -111 осіб, які мають фізичні або розумові вади. Як почуватимуться після ліквідації і об,єднання ці категорії учнів? Адже не секрет, що батькам, особливо тим, хто не може через матеріальну скруту відправити дітей на навчання ло великих міст, це було і недорого, і зручно. Та й якось не стикуються заклики очільників від міністерства освіти до випускників шкіл обирати робітничі професії і тут же думати про їх скорочення. Є вже і приклади протистояння. У Києві на пікет вийшли учні і педагоги трьох будівельних ПТУ з протестами проти закриття цих закладів. Як буде у інших областях України? Дуже багато питань…
Попит на робітничі професії завжди був, є і буде. Сьогодні уже важко знайти толкового столяра чи токаря. Наприклад директор директор ВАТ «Борщівський тютюновий ферментаційний завод» Володимир Ткаченко підкреслює, що у них є потреба у кваліфікованих зварювальниках, столярах. Готові брати для навчання і підготовки учнів, готові і працевлаштовувати їх. Як у продовження теми підготовки галузевих кадрів, виступив і ректор Подільського державного аграрно-технічного університету Володимир Іванишин, наш земляк, який очолював Борщівський агротехколедж у минулому. Вивчаючи ринок попиту професій в районі, тодішнє керівництво закладу дійшло висновку, що варто відкрити нову спеціальність – тютюновод. Адже вирощування тютюну – дуже перспективний напрямок сільського господарства, особливо, коли в місті є такий потужний завод з переробки.
Так само, орієнтуючись на потреби регіону діє і нинішнє керівництво Борщівського коледжу, вишукуючи можливості для відкриття нових напрямків здобуття освіти. Виходячи з того, що південна частина Борщівщини ще негазифікована, тут три роки тому відкрили напрямок « монтаж обслуговування устаткування систем газопостачання», що має попит серед абітурієнтів. Ринок диктує свої умови. І щоб втриматися на плаву, потрібно тримати руку на пульсі часу.
Ярослав Козій нещодавно повернувся із поїздки Європою, де вони разом з делегацією освітян вивчали досвід роботи подібних закладів Найбільше вразило те, що жоден директор не думає про те, як обладнати котельні, чим обігріти гуртожитки, не стоїть перед вічною дилемою: де взяти гроші? Про усі ці речі думає держава. Викладачі і студенти орієнтовані тільки на здобуття якісної освіти. Директори переймаються лише освітніми програмами і навчальним процесом. Все чітко і за правилами. Ніяких збоїв. Оце і є європейський стандарт.
«Стратити не можна помилувати»… Цей вислів із відомого мультика яскраво описує ситуацію із реформою в профтехосвіті. Схоже, що долю багатьох закладів вирішуватиме кома, яку у цьому вислові поставить міністерство освіти.
