Прохолодний осінній вечір, Тернопіль, 22:15. Майже як казка, навздогін міським голубам над головами літає пожухле листя. Він і вона щойно закупилися закарпатським вином в магазині біля залізничного вокзалу. Там завжди всім продають. Скільки себе пам’ятаю. Це останнє пристанище для тих, хто не встиг закупитися завчасно. Тепер він і вона вже стоять на зупинці в очікуванні маршрутки. Вона в бордовій вечірній сукні і в шубі з замінником якоїсь пухнастої тварини, він – у фраку і циліндрі. Пахнуть приємно, виглядають закоханими, ледь тремтять, мовби від холоду, – пише pro.te.ua.
І ось неквапно над’їжджає 22-ий рейс. Шиби навіть у темряві виглядають ще темнішими, жовтий колір мікроавтобуса зверху донизу переходить у сірий, а потім у чорний. Очевидно, це було сміливе дизайнерське рішення виробника. В салоні від пасажирів пахне післяробочою втомою та мішанкою запахів п’ятничних посиденьок в центральних наливайках.
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
Він і вона граційно проходять всередину. Сіруватий водій із пожовклими від сонця та сигарет вусами скоромовкою до них звертається:
– Задвохвісімнайціть.
Чоловік простягає йому двадцятигривневого Франка. І одразу ж зважено промовляє до жвавого водія дикторським, як з радіо голосом:
– Решти не треба, це чайові.
Микола ШПАКОВСЬКИЙ
