Коли мені потрапила до рук перша поетична збірка Зоряни Замкової «Фрески собору видінь» (видавництво «Джура»), а було це давно, ще під час роботи в молодіжній газеті «Ровесник», зізнаюсь чесно, я чомусь вирішила, що «Замкова» – це не прізвище, а псевдо. І мені було цікаво, а яке ж тоді справжнє? Втім, згодом з’ясується, що я помилялась у своїх здогадах. Аристократка за духом, в поезії, з філософським мисленнєвим світобаченням, надзвичайно тонка натура, почасти заглиблена у внутрішній світ…
У тернопільській обласній бібліотеці для молоді відбулась творча зустріч із журналісткою, поетесою Зоряною Замковою. Студенти спеціальностей «Документознавство та інформаційна діяльність» і «Менеджмент соціокультурної діяльності» ТНЕУ (викладач Олена Конопліцька) відкривали для себе неповторний поетичний світ талановитої краянки. Розмова вийшла напрочуд теплою і щирою. Юнаки і дівчата гортали сторінки нової збірки вибраного Зоряни – «Маленька крапка знаку запитання» і залюбки (на вибір) читали ті твори, які їм найбільше припали до душі. А таких виявилось чимало. Читала їх і сама авторка.
Перегляньте також:
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
На думку Зоряни Замкової, творчістю можна рятувати власну уяву. Бо наша уява – це як освітлення на театральній сцені. Коли увага, уява розвинуті, людина легко вдосконалюється і споглядає тоді поезію навіть… під ногами. «Клопоти з ідеалом» – друга поетична збірка. Сьогодні Зоряна Замкова працює у прес-службі управління ВД Фонду соціального страхування України у Тернопільській області. Це непроста ділянка роботи, адже пише вона про людей, які потерпіли внаслідок нещасних випадків на виробництві та від професійних захворювань. Для когось успіх, – каже Зоряна, – це не зникати з «голубих» екранів та газетних шпальт, а для мене – це здорові і щасливі мої рідні, і ми всі разом у сімейному колі. Після робочих буднів рятується плетінням та вишиванням. У такий спосіб знаходить «перемир’я» (дослівно) із собою. «Плетіння звільняє голову від різного «мотлоху» – ділиться поетеса несподіваними думками із присутніми. «Спочатку я вибираю колір, все залежить у якому настрої на даний момент. Потім звертаю увагу на якість ниток, хоча це й неправильно із професійної точки зору. Там все навпаки, спочатку – схеми».
Її проза вщерть пересипана прислів’ями і приказками, метафорами, як ранкові трави сріблом світанкової роси. Це все від бабусі Лукерії (Лікори), яка часто бажала всім: «Година вам щаслива, щоб ви бачили сонце, світ і діти перед собою». Розділи третьої збірки «Маленька крапка знаку запитання» мають назви, які змушують читача до розмислів. Похапцем це не прочитаєш. «Ліцензія на вимір суєти», «Інтонація серцебиття», «Елегія мого світанку», «У надійному сховку ілюзій» тощо.
За прикладом студентів гортаю сторінки і зупиняюсь навмання. Тож читаємо разом вірші без назви.
ххх
Озвалися ранку пищалі золочені
На стриху у сіні пахкім, притолоченім.
Десь голубом-жінкою, воркотом-ласкою,
Десь діток медових життєйською паскою.
І світлом просторим старечого ганку
Озвались пищалі золочені ранку.
Замріяна просінь в очах не розчесана.
Від себе далека душа ледь не зчезнула.
Так хороше думать про все і про всіх.
І уст доторкнувся здитинілий сміх,
І млістю солодкою двоє наврочені.
Озвалися ранку пищалі золочені…
Цей ранок земне моє світло всотає.
Світає, о Господи, нині світає…
ххх
У дзвони небесні, на сльози земні…
Молюся на тебе, Отчизно, всі дні.
Молюся у сутінь, молюся у ніч,
Молюся на сотні скорботних облич.
Розлупаний камінь і шурхіт шлеї.
Молюся за дні проминулі і злі.
Валує розпука, як пес на ланці.
Не видно, не чути – співають мерці.
Відрадно співають ще й гейкають в такт,
Втоптали за обрій на кониках тракт.
І вже по дівоцтву. Проси чи кричи.
Впадуть за столи з рушників павичі.
Село при колядках залиють вином
І дух заблукає в батьків над чолом.
Зажевріє погляд десь з-під рукава.
Жива ще, Отчизно, від болю жива?
У дзвони небесні, у сльози земні
Молитимусь, мамо, всі дні…
Зоряна ЗАМКОВА
Фото: Валентина Семеняк
