Житейські придибенції: хто і як любить Україну

Опубліковано:
5 Серпня, 2017

Сорок років із свого свідомого життя Клаус Гутнер день у день робить одне й те ж: вранці п’є традиційну німецьку каву з молоком, з’їдає традиційний німецький бутерброд. Хух, можна очманіти! І що далі?

Далі він забирає ранкову свіжу пошту, йому подобається паперовий шурхіт. Він сідає у свій сріблястий «Опель» і їде на роботу в контору, де працює в брокерській системі. Коли він має повернути за ріг Хофельштрасе, то вже наперед знає, що йому назустріч їхатиме величезний фургон «Молоко, молоко», а в цю мить квітникарка Ельза відчинятиме свою квіткову крамничку біля самісінького квітника через дорогу, де вже чекає на неї здоровий вусань із свіжозрізаними левкоями. І коли Клаус справді повертає за ріг Хофельштрасе, все відбувається саме так, як щойно змалювала йому його уява. Та й навіть якби він заплющив очі, то міг би описати все-все, що чекатиме його попереду впродовж всього дня. Робочий день закінчується пополудні традиційною німецькою кавою з молоком. Вечеряє він із своєю дружиною Луїзою у затишній кав’ярні, що недалечко від їхнього будинку. У неї своє авто, через те вона приїжджає туди швидше. Клаус – на 10 хвилин пізніше, із квітами. Квіти різні, залежно від пори року. За 40 років він вже їх стільки їй надарував, що ними можна було б в один чудовий день прикрасити невеличке містечко на півдні Баварії. Їхні діти давно дорослі, у них своє життя. Спокій і затишок панують у житті Клауса і Луїзи. Тільки дві події завдали їм невеличкого стресу: одруження дітей і народження цуциків у їхньої пуделихи. Решта без змін. Нічого не вдієш, таке вже воно їхнє німецьке життя: спокійне й врівноважене, відшліфоване до найменших дрібниць. І раптом…

Одного дня з поштової скриньки разом з купою рекламних проспектів він дістав листа. Реального. Паперового. Це був нон-сенс! Досі вони отримували із такої скриньки вітальні листівки від стареньких батьків із Різдвом та паскою. І ні від кого більше. У голові Клауса з’явилась нова свіжа думка, коли він побачив на конверті незнайомий почерк. Хтось інший і чужий намагався порушити його традиційний усталений спосіб життя…

Лист був з України, з Тернопільської області від Наталки Шевченко. Стривай, стривай… Так, так, це була та сама фройлен Наталка, яка колисала малого трирічного Клауса і співала йому українських колискових. Була війна. Як давно те було… Старенька фрау запрошувала Клауса в гості.

І він поїхав. Відтоді життя для Клауса набрало крутих інакших обертів. Поїхавши вперше до України, зробив для себе багато нових відкриттів. Мало того, у нього змінився світогляд. І ось ця дивовижна країна Україна притягує до себе рудого німця вже вшосте, немов магніт, і він їде і їде туди. А відтак стільки має вражень! Після кожної такої поїздки фрау Луїза запрошує на вечірку (яка поволі вже стає традиційною) їхніх друзів. Затамувавши подих вони слухають неймовірно-дивовижні пригоди Клауса: митний контроль, дороги з вибоїнами, проблематичні стосунки з поліціянтами на дорогах. Розповідає, як там працюють просто так, майже без оплати, а пенсію отримують по 30-40 відсотків. Останнього ніхто з німців не розуміє, хочуть осягнути своїми «традиційними» мізками і ніяк не можуть. Про «страшні» дороги не можливо не повірити, вірять, бо після кожного такого вуаяжу німець купує інше авто. В результаті поїздок Клаус аж на виду змінився: в очах з’явився непідробний блиск і цікавість до життя. Вже й Луїза проситься їхати, бо стільки наслухалася за ту екзотичну країну, що годі. Пів світу об’їздила, а там ще не була. Гарна перспектива на майбутнє. А тут ще й приятель Клауса, приніс адресу якоїсь жінки, яка в роки окупації працювала в їхньому краї:

– Розшукай, – благає чоловік,  – бо теж хочу їздити в гості.

– Ну, хіба що по блату, – каже загадково Клаус.

– А це ще що таке? – не розуміє його Ганс.

А тим часом в іншому баварському містечку живе український емігрант Петро (з етичних міркувань прізвище не називаю). Десять років вже там. І не витримав бідолашний такого «напруження», зірвався – випив чарчину і реально розплакався перед земляками, які до нього заїхали:

– Хлопці, – стукав себе у груди, – повірте, хочу додому, хочу зайти в наш магазин і почути: хто тут крайній? Хочу в село і щоб щось там втворити! Хочу справжнього житнього хліба і микулинецького пива. Розумієте, хочу. Тут нецікаво. Тут все є, і все правильно, як в аптеці, де ж нормальній людині таке витримати! Все, баста, збираюсь додому…

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Теги: #клаус, #новини тернопільщини, #новини тернополя, #розповідь, #тернопіль, #тернопільські новини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
Сергій Гаріян
20:10, 20 Травня, 2024

Лікар Сергій Гаріян: «З початку війни ми прооперували майже десять тисяч військових»

Блоги

ТОП новини тернопільщини: