Танець належить до тих унікальних видів мистецтва, котрий нікого не залишає байдужим. Споглядання танцю заворожує… Навчання танцю захоплює… Але мало хто знає, як це – жити у ритмі танцю? Бути професійним хореографом – не просто робота, а титанічна праця на все життя. Втім, як вважає знаний кременчанин Євген НАЙЧУК, соліст Hародного художнього ансамблю народного танцю «Горлиця» та викладач відділення (факультету) музики й хореографії Кременецької ОГПІ імені Тараса Шевченка та художній керівник Народного ансамблю танцю «Кременчанка», більшою за цю працю може бути хіба що винагорода. Вона – у всьому: в умінні тонко сприймати світ і наповнювати його непідробною красою, в талановитих учнях, успіхах танцювального колективу, в натхненні підкорювати нові вершини та робити завтрашній день більш яскравим, ніж сьогодні. Про це й не тільки ми поспілкувалися з добродієм Євгеном напередодні Новорічно-Різдвяних свят, у розпалі котрих, як уже повелося, все «зав’язано» на танцях, музиці й співі… Тим паче, що ще однією несподіваною гранню широко обдарованої та артистичної особистості й творчої натури Є. Найчука стала його участь у Новорічних ранках-2017 у дитсадках Кременця, на котрих він яскраво постав перед малечею в казковому образі Діда Мороза…
– Пане Євгене, без перебільшень, Ви – людина, до безтями залюблена у танець та свою роботу. А пам’ятаєте, як у Вашому серці зародилося це почуття?
Перегляньте також:
- У Раді ветеранів Тернопільщини пояснили свою позицію, щодо приміщення мистецького коледжу
- Підгорянський монастир на фото 1900-х років
– Так, я до самозабуття закоханий у мистецтво танцю. А перший раз зародилося дивовижне почуття досить смішно, коли вступив у педколедж, то побачив, як на сцені танцює Едуард Братусь, і мені дуже сподобалось, а перед тим я навіть ніколи вальсу не вмів танцювати…
– А про що Ви мріяли більше: танцювати чи навчати танцю інших?
– Поки дозволятиме здоров,я, то, звичайно ж, мрію й надалі танцювати. Але також дуже подобається ділитися з глядачами мистецтвом, радувати їх своїми танцювальними композиціями.
– Яким Ви уявляли свій майбутній колектив?
– Мої несміливі сподівання перевершило реальне творче життя, в котрому спромігся утвердитися й почуватися щасливим… Радію, що я наразі є художнім керівником Народного аматорського колективу танцю «Кременчанка» районного Будинку культури, а також у Кременецькому педагогічному коледжі опікуюся танцювальним колективом «Горицвіт». Звісно, хотілося б від своїх виконавців, аби вони були дружнішим колективом, поєднаним надвідповідальністю до спільної роботи, і вірю, що надалі все в нас вийде якнайкраще!
– Взагалі, кого вважаєте своїм хрещеним батьком у професії. Він для Вас, мабуть, наче зірка, котра й досі Вас веде сценічними шляхами?
– Так, звичайно, це – Андрій Степанович Медецький. Для мене він по життю – не лише як хороший професійний керівник, тренер, але й як другий батько, і не тільки в царині хореографічного мистецтва, але й у житті згаданий наставник-виховник мене завжди підтримує, щось важливе підказує та допомагає.
– Я не помилюсь, якщо скажу, що танцювальний ансамбль «Горлиця» – це для Вас справжня родина…
– В ансамблю танцю «Горлиця» — найкращий курівник танцювального мистецтва в нашому районі, а то й області, Андрій Медецький (наш тато!) і найкращі, веселі танцюристи. Я просто не уявляю свого життя без цього коликтиву, бо саме в ньому я став тим, кого ви зараз бачите на сцені поряд із іншими танцівниками й танцюристками.
– Скільки дітей Ви виховали в цьому колективі та загалом у нашій педакадемії й РБК?
– У танцювальному колективі «Горицвіт» я виховав 20 хороших танцюристів. Але пишаюся тим, що, в першу чергу, я вніс в їх свідомість, прищепив їм любов до нашого українського народного танцю.
– Ваші учні на сцені не просто танцюють – вони ніби проживають кожен танець. Як Вам вдається цього досягати?
– Просто студенти, учні, учасники колективів переживають ці емоції разом зі мною, на репетиціях бачать, убираючи, мов губка, все, чого я від них хочу. Бо, зізнаюся, я дуже емоційний на репетиціях, і відтак мої вихованці переносять всю цю іскрометну енергетику на сцену.
– Ви вважаєте себе суворим педагогом?
– Це запитання до учнів (сміється – Авт.), а особисто вважаю так: деколи сказав би, що я не суворий, а емоційний, усе в мені нуртує, заряджає енергією танцю й передається її моїм підопічним.
– Ваш колектив «Горлиця» завжди супроводжує успіх. А які перемоги для Вас найдорожчі?
– Найдорожчі?.. Перемоги?.. Кожна перемога є для мене найдорожчою, коли бачу задоволені, осяйні обличчя свого керівника Андрія Степановича та своєї партнерки…
– Ірина Поліщук для Вас – найфартовіша партнерка у виконанні народних танців чи й до неї Вам щастило на партнерок, із якими немовби зливалися воєдино на сцені й пливли на крилах танцювальних мелодій?
– Ірина Поліщук – це вже як моя сестра, можна сказати. Так, вона найфортовіша, а ще – дуже хороша людина, професійна партнерка в нашому з нею сценічному дуеті, і я найдовше з нею танцюю. А ще свого часу в мене було чимало яскравих, гармонійних партнерок-танцівниць: це й Оля Лапка, й Віта Яськевич, і Наталя Ткач.
– Добродію Євгене, всі сили Ви віддаєте мистецтву, дітям, викладанню… А що Вас надихає? Де черпаєте енергію як хореограф?
– Чесно сказати, черпаю з Ютюбу (сміється — Авт.)… Але, якщо без жартів: я часто їжджу на різні конкурси, бачу там неординарні роботи інших хореографів, і завдяки цьому хочеться творити щось своє, звичайно ж, танцювати під орудою свого керівника. А ще мені дуже подобається наш всесвітньо відомий столичний ансамбль танцю імені П. Вірського.
– Чи траплялися під час виступів, гастрольних поїздок якісь курйозні, кумендні випадки, котрі Ви вміло “обіграли” й використали на свою користь?
– О-о-о… Чого-чого, а курйозів було багато… То штани злітали, що однією рукою їх тримав у танці, то забув танець, і тому вигадували все з партнеркою «на ходу». А одного разу, на важливому творчому звіті Тернопільської області, позаду великою шпилькою закріпив собі штани: коли ж робив на сцені присядку, то шпилька відкрилась і встромилася в… тіло, тож терпів, дотанцьовуючи танець до кінця зі шпилькою в «п’ятій точці»…
– А роль Діда Мороза на дитячих ранках для Вас є традиційним хобі чи це випадкова життєва необхідність, аби мати матеріальну змогу краще відзначити в сімейному колі Новий рік та Різдвяні свята?
– Роль Діда Мороза – це я просто не можу відмовити своїй рідній сестрі, бо ж моєму племінничкові в дитсадочок потрібен був Дід Мороз, але його універсальний, широкого діапазону образ мені, взагалі-то, подобається… Співати на Новорічних ранках мені вдається не так добре, як танцювати… А взагалі, співати я дуже полюбляю, тому ще й беру участь у всіх виступах Народного фольклорного ансамблю (під керівництвом Інни Алкозай) Кременецького РБК.
– Дякую Вам, пане Євгене! Нехай здійснюються всі Ваші мрії!
Розмовляв Ростислав ЛЕНЧУК