Був звичайний вихідний день. Я поралась у кухні: вигадувала різні пісні страви, бо якраз настав період посту. Несподівано зателефонував син і попросив забрати з міста, бо довго не було автобуса. Той дзвінок був абсолютно недоречним, бо я нараз готувала дві чи три страви, вже достеменно й не пам’ятаю. Але… Але було ЩОСЬ таке, що спонукало мене це зробити. Я позакривала газові конфорки і відразу поїхала. І от їдемо ми із сином на зворотному шляху, коли зирк – на одній із тернопільських зупинок стоїть самотньо черниця. Проїхавши кілька метрів від зупинки, я здогадалася, що черниця їде так само, як і ми, у Великі Гаї, адже саме там є жіночий монастир. Я плавно натиснула на гальма і почала здавати назад. Порівнявшись із черницею, привіталась. Сестриця й справді добиралася у  монастир. Прочекавши майже годину на автобус, не розчарувалася – стала щиро молитися, щоб Бог допоміг їй добратися до вищезгаданого села. Не минуло й десяти хвилин, як… під’їхали ми із сином. Сестра ще зранку добиралася до святої обителі з іншої області, то вже встигла трохи змучитися. Але поки ми їхали, вона, як мала дитина, тішилася, що Бог так швидко «відповів» на її молитву і «прислав транспорт». Казала, що ще жодного разу не було такого, щоб Всевишній та й не почув її прохань. Звісно, прохання мусять бути в межах здорового глузду і по потребі.

Від Тернополя до Великих Гаїв їхати недалеко. Проте ми встигли зав’язати дружну бесіду. І коли я сказала, що зібралася постити, сестриця дуже зраділа і почала давати різноманітні кулінарні поради. Заінтригував мене її рецепт приготування відбивних із… пахучих білосніжних кетягів акації. А ще  (чомусь) дуже запам’ятала, як вона кілька разів наголошувала, що довго кип’ятити перші страви категорично не можна, бо після такого приготування ця їжа стає небезпечною для організму.

Черниця, яка здавалося, аж струменіла щастям, дістала образочок із «Святим сімейством» і з вдячністю простягнула його мені, потім знайшла у сумці ще один і дала синові. Мене дуже здивувала така миттєва переміна в людині. Бо на зупинці стояла зовсім інша: серйозна, задумлива, зосереджена на внутрішніх відчуттях. І я не втрималась, щоб про це не запитати.

– Сестро, скажіть, будь ласка, що стало причиною того, що вам так радісно на душі і ви не приховуєте цього стану?

– Я тішуся тим, що ви почули Бога.

– Як це? – не зрозуміла я запитання.

– Ви стояли в кухні й виконували обов’язок матері, дружини – готували їжу. А я в цей час молилася. Бог, як великий режисер, підказав синові зателефонувати додому. Адже ви могли й не поїхати за ним відразу. Поїхали б, наприклад, після того, як приготували їжу. Але було щось таке, що вас змусило це зробити. Це і є голос Бога, ви називаєте це інакше – інтуїцією.

Після цієї дивовижної розмови із черницею, їхала додому в особливому стані. Вже біля дому зустріла знайому, яка, побачивши мене, несподівано запитала:

– Що сталося? Ти вся аж світишся від щастя. І це була мить, коли я усвідомила просту, але щиру істину: «Як мало насправді треба для того, щоб по-справжньому бути щасливою! І як це щастя навчитись бачити, як чудо Господнє, у найбуденніших речах!

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна
Статті
Інтерв'ю
Голова Борсуківської ТГ Роман Кухарський: «Живемо… Важко, але працюємо»
20:16, 16 Квітня, 2024

Голова Борсуківської ТГ Роман Кухарський: «Живемо… Важко, але працюємо»

Блоги
Найбільше читають: