Йой, які ж наші люди винахідливі і мудрі у повсякденному житті, особливо,  якщо  порівнювати їх з тими, хто живе в Європі або на американському континенті, що годі! Вони  знаходять вихід з будь-яких ситуацій. Чого не скажеш про інших. Напевно це тому, що генетично ми всі отримали такий гарт у всі попередні віки, що вистачить цього досвіду не лише найближчим прийдешнім поколінням, а й поколінням поколінь наступних поколінь, одним словом – до сьомого коліна. Якщо у нас в крані нема води, то хіба це біда? Наша людина (якщо живе на поверсі) купить пляшку мінеральної води і вона вже кум королю. Бо водою з цієї пляшки вона може: вмитися, почистити зуби, помити картоплину й зварити її, запарити чай, помити посуд, навіть (перепрошую) використати в туалеті, підлити вазонки (список можете продовжити самі). Насамкінець наша людина ще й подякує Богові за те, що дав можливість придбати ту півторачку. А от їхня людина… Отримає стрес і почне дзвонити в різні інстанції: чому не попередили (хоча там такого немає, але якщо…раптом), почне зв’язуватись із адвокатською конторою (порушення прав людини і її Сірка, який не мав через це води), запишеться на прийом до психолога (стрес плюс депресія).

Читайте також

Татагуні – улюблене місце не лише Реріхів, а й слонів, леопардів, пітонів…

Одного разу, на початку лихих 90-х, у нас вдома гостювала сім’я баварських німців…Тут мушу зробити невеличкий відступ, аби донести до уважного читача дуже важливу деталь, яка дасть розуміння сприймання подальшої інформації. Баварський німець і саксонський німець, це абсолютно різні речі. Це все одно що західняк і східняк. Саксонія довший час перебувала під впливом колишнього Радянського Союзу. Пам’ятаєте, берлінську стіну? Власне, баварська сім’я, яка приїхала до нас погостювати, жила в Баварії, по той бік берлінської стіни. Так от, щойно ми сіли вечеряти, як тут бац – і зникло світло. У баварців просто мову відняло. Вони навіть встигли припустити, що це терористична якась акція. Але, побачивши наш «залізний» спокій, заспокоїлись. Я запалила свічки. Багато свічок. І тут почалося… Німцям було невтямки, чому не їде інша фірма аби вмикати електрику. Довелось нам тлумачити,  що наша країна це  як «одна велика фірма».  Однак у гостей знову з’явилось безліч запитань: чому ця одна велика фірма не попередила заздалегідь про планове відключення, зрештою, хто  компенсовуватиме  матеріальні та моральні збитки? Ми чемно всі промовчали, зробили мудрі й заклопотані писки, що нічого не зрозуміли чи тільки намагаємось зрозуміти про що вони балакають і що вони хочуть. Бо якби я їм тоді сказала, що останніми тижнями у наших Великих Гаях регулярно й без попереджень вже відключали світло разів з дев’ять…  Внаслідок чого, до речі, у щойно купленій морозильній камері, яку привезли з магазину, вийшов з ладу двигун вже на другий день…

Я пишаюсь і захоплююсь Нашими людьми (навіть це слово пишу з великої букви, бо це правда). А от яка «пригода» трапилась  зі мною в Канаді (провінція  Квебек). У моїх знайомих жила кішка. Оскільки це був приватний будинок, то кішка щодня вільно гуляла обгородженим подвір’ям. А на вечір поверталась до приміщення. Однієї такої днини кішка вистрибнула мені на руки і почала вдячно муркотіти. Оскільки цих тваринок я дуже люблю, то  у відповідь почала її гладити. І ось раптом мої пальці відчули якусь нерівність на шкірі кішки. Я туди – а там клятий кліщ! Вп’явся  і вже надувся як та червона кулька на жовтневі свята. Господиня відразу в паніку: треба викликати ветлікаря. Потім передумала. Бо за виклик треба  платити більше, аніж за саму операцію.

Ти про яку операцію? – не могла я відразу второпати що й до чого.

Як про яку? Та щоб кліща витягати, треба кішці вводити снодійне або й наркоз, а це задоволення в Монреалі не з дешевих.

Від почутого мені стало дуже смішно, але я чемно стрималась, щоб не засміятись вголос. Кажу до жінки:

– Неси олію, вату, серветки й пінцет.

Оксана витріщилась на мене так, ніби вперше бачила.

– А для чого це тобі?

– Неси, зараз побачиш.

Оксана швидко принесла все необхідне і вмостилась поруч. На моє прохання взяла кішку собі на руки. Я покапала олійкою на ненажерливого кліща, той, відчувши дискомфорт, зарухався.

– Ой, що зараз буде? – перелякалась Оксана.

– Зараз побачиш, все буде о’кей…

Пінцетом міцно затиснула  біля самого низу кліща і…різко смикнула. Оксана з переляку аж підстрибнула. Кліщ залишився між блискучими металевими стінками пінцету. Я переможно глянула на Оксану і з відчуттям добре виконаного обов’язку,  сказала їй:

Головне у цій справі, щоб в шкірі кішки не залишилася головка кліща, бо тоді мороки не обберешся, може навіть інфекція спалахнути.

Бачили б ви, якими очима на мене дивилася Оксана. Так, ніби перед нею була не я, а професор з Оксфордського університету.

– Де ти цьому навчилася? – не переставала Оксана щиро дивуватися.

– У нас така операція в хірургічному відділенні для тварин коштує всі 100 доларів! І обов’язково треба мати медичну освіту.

Тут навіть можна зробити невеличкий ліричний відступ. Наприклад, можете в цю мить уявити себе на моєму місці…

А у нас, в Україні, це може робити кожний, хто вже встиг вилізти з пелюшок і щойно навчився ходити. – Не моргнувши навіть оком гордо відповіла я приголомшеній Оксані. І по якійсь миті пожартувала:

– Що ти, що ти… твоїх сто баксів мені не треба. Зарахуємо це як благодійницький сеанс на щасливе й безтурботне життя твоєї кицуні.

Та не встигла я закінчити свою «промову», як Оксана, яка продовжувала тримати кішку на руках, знову перелякано зойкнула:

– Ой, тут ще є кліщі!

Того вечора я мала чудову нагоду попрактикуватись в ролі котячого хірурга в Монреалі. Чого тільки не буває з нашими людьми за кордоном. А Оксана згодом замислилась: чи не «оформити» їй ліцензію з витягування кліщів. Почувши це, я тільки усміхнулась, ну що тут скажеш, таки наша людина Оксана, через три покоління, а гени  спрацювали, і це незважаючи на таку відстань!

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
Сергій Гаріян
20:10, 20 Травня, 2024

Лікар Сергій Гаріян: «З початку війни ми прооперували майже десять тисяч військових»

Блоги

ТОП новини тернопільщини: