«Бандіто, стрелянто!» – такими словами зустрів нас переляканий румунський прикордонник

Опубліковано:
27 Січня, 2017 о 10:13

Моє перше знайомство з митниками відбулося на українсько-румунському кордоні на початку лихих 90-х. Сучасні трилери відпочивають, у порівнянні з тим, що довелось нам пережити простим смертним, коли ми вирушили до родичів у Болгарію. Це був Вадул-Серет. Нас мучили й оглядали практично увесь день. Як тільки опинилися по той бік: вже заходило сонце,  до нас підбіг румунський прикордонник. Чоловік мав переляканий вираз обличчя, чим нагнав на нас доволі страху. В руках він тримав великий картон, на якому від руки був написаний автомобільний номер. «Бандіто, стрелянто!» – показував він рукою кудись вперед і раз у раз тицяв пальцем в картон. Англійської він не знав так само, як і ми, німецької. Каліченою російською застеріг, що якщо побачимо авто з таким номером – не зупинятись. Ми зрозуміли, що в такий дідівський спосіб бідолаха намагався  попередити  про можливу небезпеку, яка чекала на нас попереду. Смеркало. Ми в’їзджали не просто в ніч, а в оте невідоме «кудись», куди перед цим показував рукою прикордонник.  

Щоб доїхати до Болгарії, треба було здолати чималий шмат дороги. Діти спали, а ми з чоловіком «лупашили» без зупинок. Та не проїхали й половини шляху, як тут почалось. Попереду був міст через річку, біля нього горіли шини, а збоку чулись постріли. Вертатись назад не було сенсу, чоловік не розгубився – натиснув на газ і ми на шаленій швидкості перелетіли через міст. Як тільки ми опинилися по той бік, позаду нас пролунали вибухи. У мене на голові заворушилося волосся. Без перебільшень… І ось нарешті об’їзна Бухаресту…  Але, що це? Там стояв такий сморід, що індійська Калькутта просто відпочиває.  Звернути кудись не можна було, треба ж їхати згідно знаків! І ми поїхали в той сморід. Виявилось, що це міська сміттярка, якій не видно ні кінця, ні краю. Хотіли чимдуж її проїхати, та де там – дорога була така розбита, що у порівнянні з нею відрізок шляху на Гайовій – це новітній автобан. Довкола ніч і якісь темні силуети шастають, риються у тих звалищах. Подекуди сміттярка диміла так, що можна було вчадіти, бо те все якимось дивом просочувалось до автомобільного салону. Ми їхали – повзли  і молились. Молились і їхали.  



Коли вирвались з того полону, то зітхнули з неабияким полегшенням. Та за кілька кілометрів перед болгарським кордоном, нас почав зупиняти чоловік у військовій формі, ми стишили хід, як раптом попереду з’явилася ще одна постать, там нам почали щось кричати і махати руками. Тоді зрозуміли, що це якась підстава. Чоловік натиснув на газ – дивний незнайомець хотів вчепитися за бокове дзеркало, але йому це не вдалося. Коли ж ми порівнялися з людиною, яка махала до нас руками, виявилося, що попередник – був звичайним аферистом, який буцім збирав гроші за екологію… Які ми були щасливі, коли вдосвіта перетнули румунсько-болгарський кордон! Тодішня Румунія – ось таким був результат її перебування у складі блоку соціалістичних країн  Варшавського Договору.

Після гостювання у сестри, повертались за деякий час тим самим шляхом додому. Однак вже були мудрими, то поїхали вдень. І тут трапилась справжня халепа… Вирішили заїхати на Черкащину до моїх батьків. Поїхали через Молдавію. Переплутали вказівники і заїхали в Придністров’я.  І знову – в ніч. Їдемо і нічого не розуміємо: підбиті танки, військова техніка, обгорілі авто… Чим далі, тим моторошніше. Та коли вже втямили, що й до чого – було пізно. Попереду стояла прикордонна будка і п’яні москалі з автоматами. Озброєні до зубів, брудна лайка… Довго розглядали наші паспорти, підсміювалися (яке це щастя, що діти знову спали!), відкрили багажник і почали там ритися. Побачивши коньяк, яким нас пригостили болгарські родичі, немов подуріли – схопили і не могли між собою поділитися, забрали дитячі солодощі, їжу…  Слава Богу, один з них показав нам, щоб їхали й не озирались…

Впродовж життя мені довелось перетинати чимало кордонів: Канади, Польщі, Німеччини, Росії, Литви, Латвії, Казахстану. Та найсвітліші спогади у мене завжди при перетині повітряного кордону  Індії: світлі, щирі, доброзичливі й прості люди. Завжди усміхнені й відкриті до спілкування. От якби всі були такими.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
Яросла Лемішка: “На сцені Тернопільської обласної філармонії – вперше прем’єра мюзиклу”
21:19, 18 Червня, 2024

Яросла Лемішка: “На сцені Тернопільської обласної філармонії – вперше прем’єра мюзиклу”

Блоги

ТОП новини тернопільщини: