У кожного з нас своя життєва дорога, своя доля, яку нікому, як окрім нас, не обійти, не об’їхати. Зазвичай, кажучи образною мовою, на ній завше більше крутизни та вибоїн, аніж прямолінійностей та «асфальту». (Згадаймо поета Бориса Демкова «Моя дорога не стелилась айстрами»). І як багато залежить від самого подорожувальника – або вперто йти вперед, наперекір будь-яким житейським негараздам, або залишатись ще на початку тієї дороги. Залишатись на початку – це тупцювання на місці, це все одно, що бути застояною водою і не надихати до життя річку чи потічок, чи озерце. Зрештою, чи може у такому плесі віддзеркалюватися безмежна небесна синь? Політ неземного птаха? І чи захоче липнева веселка занурити в неї своє барвисте перевесло? Ні, і ще раз – ні. Ось такі філософські роздуми навіяло на мене споглядання одного портрета. А було це так…

Якось зателефонував журналіст, поет і перекладач із Шумська Ігор Фарина з проханням сфотографувати для нього портрет, який намалював тернопільський митець, народний художник України (за В. Бурмою)  Богдан Ткачик. Через певні обставини письменник  не міг приїхати до міста. Я радо погодилася. Відмовити у проханні ближньому – не в моєму стилі. Усі завершені полотна пан Богдан фотографує… на подвір’ї біля багатоповерхівки, де й мешкає. Для нього, як для майстра пензля, особливе значення має СВІТЛО (освітлення). Тільки природнє світло має здатність стовідсотково передати МОВУ полотна.

Читайте також

«Золотистий – як бджолиний мед, несе зцілення» – каже Богдан Ткачик (Фото)
У Тернополі Богдан Ткачик відкрив свою восьму мандрівну виставку картин (Фото)
Новели Богдана Ткачика на полотні

Можна сто разів зустрічатись із людиною, спілкуватись, знати її, чути про неї від інших і при цьому, достеменно не відчувати головного – її цілісності із довколишнім світом. Через те, варто тільки уявити, яке надзавдання стоїть перед кожним художником, який має «вихопити-схопити» оте невидимо-проминальне і найсокровенніше, що притаманне «об’єкту малювання» і енергетично сконцентрувавши, передати на полотні мовою фарб.

Це був портрет самобутнього письменника Ігоря Фарини із символічною назвою «В дорозі». Людина надзвичайної працездатності. Зазвичай, у народі про таких кажуть: «Створив себе сам». Насправді створити себе самому, ще не вдалося нікому. Я би сказала інакше: «Пробудив себе з Божою поміччю завдяки наполегливій праці». Про цю його грань добре знає пан Богдан. Адже після закінчення університету, молодий журналіст не мав де жити, і художник дав йому прихисток у своїй майстерні. Як глибоко символічно! Мешкаючи в епіцентрі мистецької «кузні» Ткачика, всотував у себе невловимі і невидимі порухи життєдайного слова через візуалізацію.  На портреті крім дороги, ще багато символів: місяць уповні – як концентрат життєвого досвіду, пройденого певного відрізку часу, гора – невеличкий фрагмент маленької батьківщини, де народився, а ще – баский білий кінь на вершині цієї гори. За коментарем вирішила звернутися до автора картини. Бо, зізнаюсь чесно, на Пегаса він не тягнув, відчула, що Ткачик замислив якусь інакшість. Так воно й сталося: «Та це ж символ шумського мистецького Мамая». Добре, що додумалась перепитати. Іноді треба прислухатись до голосу інтуїції, а ще краще до того,  хто її творить. Пан Богдан показав мені одну раритетну річ, старий пожовклий від часу папір із списаними від руки віршами. А там, як оаза, ось це: «Дивлюсь: несе у дзьобику пташа початок річки…». Мої очі вихоплюють з тексту наступне: «Коли в поета рани заболять, то й голуби стогнатимуть від болю». Авторство Ігоря Фарини. Що тут ще додати?  Якби ж то поети не мали ран, якби ж то голуби не стогнали від болю… Ігор Фарина крокує щирою, правдивою і світлою дорогою. Наперекір обставинам і… долі.

 

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна
Статті
Інтерв'ю
Макс Кідрук: “Я не песиміст, а реаліст…”
15:14, 11 Квітня, 2024

Макс Кідрук: “Я не песиміст, а реаліст…”

Блоги
Найбільше читають: