У світі літературного аналізу з’явилася книга тернопільської письменниці, літературного критика Тетяни Дігай «Рефлексії». У цьому аналітичному жанрі їй передували «Книжкові імпресії», «Метроном», «Кубик Рубіка», «Дзеркало», «Післямова», «Час дефіле».
Читайте також
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
Останнім часом тільки й чути звідусіль, що в Україні практично відсутня літературна критика. Я б не була такою категоричною. Так висловлюватися можна тільки тоді, коли не цікавитися літературним життям як таким. Тим часом сьогодні доволі різноманітних літературних платформ в Інтернеті, де можна почерпнути чимало цікавої інформації із світу літературної аналітики. Окрім того розкішні «полотна» друкують паперові часописи «Слово Просвіти», «Культура і життя», «Українська літературна газета», «Літературна Україна», мистецький журнал «Дзвін». Принагідно попрошу не плутати такі поняття як критика і критиканство. Це абсолютно різні речі. Це так само, якби казати, що духовність і релігія одне і те ж. Критика – це окреме мистецтво делікатності і такту. Місія сучасного критика не проста. Щоб бути правдивим аналітиком (подобається більше це слово), письменникові потрібно не лише багато читати і «тримати руку на пульсі життя» (за Джеком Лондоном), а й з особливою мудрістю пропускати крізь своє серце і розум події сьогодення. Так збагачується інтелект. Без нього – ну, нікуди. А враховуючи те, що зараз «багацько» неякісної літератури… Що таке якісна література? Її головний критерій – адекватне сприйняття життєвої правди. Творчість – це реальна дійсність, а ніяк не штучна. Завдання письменника – аналізувати те, що вже здійснилося, але ще не усвідомлене довколишнім світом. Література не може існувати окремо від життя, бо вона сама і є тим життям. На жаль, чимало сучасних письменників втікають від реального життя. Реалістичного сприйняття життя ще ніхто не відміняв. Це основа основ у літературі.
Книжкові видання із рецензійними публікаціями – це добрі й актуальні дороговкази для читачів у морі літературних новинок. Біда в іншому – згадані книги друкуються невеликими накладами за рахунок: власних коштів, з допомогою спонсорів (про меценатство змовчу), перемог у літературних премійованих конкурсах. У даному випадку видання здійснено за фінансової підтримки Тернопільських ОДА та ОР (обласної ради). У «Рефлексіях» Тетяни Дігай кілька розділів – її роздуми з приводу написаного прозаїками Олександром Вільчинським, Богданом Грабовським, Лесею Білик, Олегом Германом, Ніною Фіалко, Олегом Смоляком та іншими. Поетами: Володимиром Дячуном,Іриною Дем’яновою, Олександром Смиком, Володимиром Кравчуком, Раїсою Обшарською, Марією Назар, незабутнім Петром Сорокою тощо. Є тут розділ «Критики», де представлені праці Ігоря Фарини, Петра Федоришина, Михайла Ониськіва та світлої пам’яті – Іванни Блажкевич. Торкається пані Тетяна й гумору та сатири: автори Зіновій Кіпибіда та Микола Базів.
Один з українських основоположників літературної критики Пантелеймон Куліш (автор «Чорної Ради» та приятель Тараса Шевченка) «Завзято нападався на те, що шанував читач і підносив те, що оминали байдужі очі. Весь час він був у позовах з українським громадянством, сперечався з ним за спаш, за межу» (за Миколою Зеровим). Між тим у перекладі з грецької «критика» означає – судити, міркувати, розглядати. У колишньому Союзі, на жаль, це ще й було своєрідне цькування за вказівкою згори. Тодішні сумні часи в літературному середовищі не минули даремно для багатьох. Мені до вподоби три закони критики нашого сучасника Максима Ільяхова: « Не подобається – критикуй. Критикуєш – аргументуй. Якщо знаєш – запропонуй як написати краще». Тому з цікавістю прочитала реакцію-відгуки відомих українських письменників (Володимир Базилевський, Євген Баран, Світлана Антонишин, Петро Сорока, Володимир Кравчук, Жанна Юзва) на літературну працю Тетяни Дігай. Особливо розчулив допис Оксани Яблонської – доктора наук, професора Національного університету України, очільниці літературно-музичного фестивалю SEVAMA-FEST (Київ): «Нинішні розрекламовані прозаїки нагадують мені серіали, які дивишся і тут же забуваєш. Їх не хочеться перечитувати вдруге. Несуть вони здебільшого якусь тінь від спогадів авторів… Ви майстерно ведете нас світом книги. Заходячи у книгарню, я уже сміло прямую за книгами, які мені сподобались із Ваших рецензій, вправно оминаючи ті, що не до вподоби…». Ось воно! І це найголовніше. Допомогти не розгубитись у вирі книжкових новинок.
На завершення процитую поета, лауреата Всеукраїнської премії ім.. братів Богдана та Левка Лепких (Мелітополь) Олега Гончаренка: «Загалом виважена й вірна Ваша позиція автора, бо бачу – Ви розшифрували більшість моїх «пасток», які (чого гріха таїти!) люблю ставити, щоби примусити читача мислити. А втім, Вам видніше, бо оті «ознаки» й «хронотипи» творю майже наосліп, дуже боюся збитися на мертве естетствування – письмо для самого себе. Так що, дорогий мій критику, Ви мені потрібні, як ніхто… вкрай потрібен мені мудрий, щирий, незаангажований потаємними розрахунками, неопалимий ницою люттю і мізерною заздрістю СПІВРОЗМОВНИК». І від себе додам: пані Таню, Ви нам всім потрібні як ніколи! Бо як написала Євгенія Гембаровська: більшість пишучої братії полюбляє «сироп», а критика – це ліки.
