Не стало чудової Людини, світлого чоловіка, педагога, журналіста і письменника, «інтелектуала високої проби», автора духовного роману – есею (двокнижжя) «Homesick. Той, що сумує за домом» із Підволочиська – Богдана Берези. Як він вболівав за все УКРАЇНСЬКЕ! Ось лишень кілька абзаців із його публікації на сайті газети «День».
«Як у воду дивився «гарячий Куліш»: таки світ закипів, немає вже, здається, на білім світі таких святинь, які б не купувалися й не продавалися. Хто нині чує по-апостольськи мовлені слова цього нашого найбільшого європейця: «Духа не угашайте» ?! І далі: «Не гасімо його самі в собі, тогді ніхто його не вгасить і в нашому народові». Так, ідеться про душу, чистоту «стежок серця». Як у зв’язку з цим не згадати думки чеського мислителя Яна Паточки: «Турбота про душу є тим, що створило Європу».
Перегляньте також:
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
А що нині? Якими гаслами покермовується в нас так звана «успішна» людина? Здебільшого – девізом мати й посідати. Мати – все більше й більше всіляких благ, посідати – «теплі» посади, якесь вигідне становище, при якому не забаряться звання й чини… Але ж давно відомо: щоби «духа не вгасити», треба насамперед бути – правдивим, добрим, справедливим, милосердним, чесним. Треба бути гідним перед взором самого Бога, бо ж, як ще Сковорода говорив, «…істинна людина та Бог є те саме». Бути й духовно ставати кимось, покладати перед собою богоугодні цілі, що ушляхетнюють людину, поривають до високого й чистого. Неможливо бути поза руслом піклування про душу. Знову ж, як це воно в Сковороди? Пригадаймо: «Для мене немає нічого важливішого, ніж бути чи стати кращим».
Після закінчення Новосільської середньої школи (1966 р.) вступив на філологічні студії Львівського університету імені Івана Франка. Перші вірші надрукував в університетській багатотиражці. Тоді ж, у кінці 60-их, з’явилися його твори в обласній та всеукраїнській пресі. Очолював університетську літстудію «Франкова кузня». Під час канікул у складі студентського будівельного загону «Каменяр-69» виїжджав на роботу в Казахстан. Закінчив аспірантуру Львівського університету за спеціальністю сучасна українська література.
У 1971– 1976 роках – учитель української мови та літератури в с. Доброводи Збаразького району. У смт Підволочиськ: 1976– 1990 – кореспондент районної газети «Збручанська зоря», 1990– 992 – заступник директора СШ № 2, заступник з гуманітарних питань представника Президента України в Підволочиському районі; 1994– 1999 – директор ЗОШ І–ІІІ ступенів у с. Супранівка Підволочиського району; від 2000 року – директор ЗОШ І-ІІІ ступенів (від 2002 – гімназія ім. Івана Франка) у Підволочиську. Член, голова (від 1991) Підволочиського районного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта».
Із 2004 по 2011 рік працював у США (м. Нью-Йорк). У його творчому доробку книги «Маєстат слова» («Тернопіль, «Джура», 2011), «Враження. Двадцять сім бесід про українську книгу» (2013), «Homesick. Той, що сумує за домом» (2016), «Hometend. Люди і долі…» (2018).
Духовний роман-есей Богдана Берези – це безпрецедентні в нашій літературі за правдивістю й щирістю щоденники, в яких сторінка за сторінкою, штрих за штрихом використовується портрет сучасної Америки. Такої, якою її пізнавав автор, живучи кілька років у “столиці світу” – Нью-Йорку.
Читач довідається з перших вуст, як насправді живеться українським заробітчанам за океаном – у країні, міф про яку так міцно вкорінений у свідомості нашої людності, особливо – в Галичині…
Але американська одіссея Богдана Береза – це ще й насамперед психологічно тонко ткане прозоре полотно, на якому вибито духовні шукання автора на нелегкій, як і в кожної мислячої людини, яка хоче стати кимось, дорогою до себе…
Післяслово. На уроки української літератури до Богдана Зіновійовича просилися батьки, колеги, знайомі і незнайомі… Приходили і слухали, затамувавши подих…
Співчуття щирі родині, друзям, усім, кому його ще довго бракуватиме. Хай Господь упокоїть душу його чисту і праведну у Царстві своєму.
