Оксана Кузьменко – тернопільська журналістка, блогерка, громадська діячка та мандрівниця. Проте дівчина не любить гучних титулів. Набагато більше про неї розповідають її проекти. Оксана і в гори сама ходить, і відеороботи знімає, і жіночою самообороною займається. Нещодавно вона створила докуметальний фільм «Підволочиськ: історія та люди», в якому виступила автором та режисером.
– Оксано, ви зараз живете і працюєте у Тернополі, але родом із Підволочиська. Як зародилась ідея зняти такий фільм?
Перегляньте також:
- Підприємці з Тернопільщини підозрюються у переправі чоловіків закордон
- Друге місце в Україні: ТНПУ лідирує за працевлаштуванням
– Пам’ятаючи своє коріння, люблячи Підволочиськ, до 555-річчя містечка я вирішила зробити йому подарунок. Задум з’явився під час перегляду фільму про Тернопіль Олексія Широкова. Півтора роки тому я розпочала роботу над документальним фільмом «Підволочиськ: історія та люди». Разом з колегою Юрі Собі ми приїздили у містечко, щоб відзняти кадри з цікавими (на мою суб’єктивну думку) людьми. Робили це у вільний від роботи час, за власний кошт, і лише згодом люди почали кидати нам на карточку пожертвування на технічні витрати.
Загалом ми відзняли 13 історій різних людей, серед яких є люди з освіти, церковники, з письменницького середовища, мистецького. Загальний час відзнятого матеріалу поза 18 годин відео, з якого я зробила фільм на 50 хвилин. Щоб довго не писати про кого і як, то можете відвідати групу у Facebook Там ви знайдете всі етапи створення фільму, включно з короткими відео тізерами. Це вийшов фільм навіть більше не про історію містечка, а про його людей. Вони розповідають про своє життя, про життя у Підволочиську, про те, яким вони його бачать у майбутньому і що для цього треба, щоб змінилося. Тобто ця стрічка така вийшла, як сказала мені одна глядачка, «дуже людяна». Я таким цей фільм і бачила. І я навмисне оминула політичних діячів минулого і сьогодення. Я показала в ньому найдостойніших, як на мене, жителів Підволочиська. Хотілося би, звісно, більше, бо достойних є багато.
– Репрезентували фільм 23 травня у Підволочиську? Якою була реакція людей?
– Так, показ уже відбувся. Загалом, все відбулося трішки проблемно, тому що влада нам дуже не допомагала, а навпаки. Я відчувала, що важким буде тягар режисури (це для мене вперше), але ще важчим виявився тягар організації прем’єри фільму. За цей час підволочиська влада жодного разу не поцікавилася не те щоб питанням допомоги коштами, а загалом навіть станом створення фільму. Довго не могли визачитись із датою презентації. Оскільки святкування дня міста цьогоріч припадають саме на Зелені свята, показ вирішили зробити напередодні, оскільки часу на мій фільм серед виступів музичних колектиів не знайшлося. Отож, сказав наш мер, що домовиться з музичною школою або зі «Школяриком», щоб був виступ дітей і після того показ мого фільму. Орієнтовна дата – 24 травня (четвер).
Я продовжувала роботу над фільмом, аж мені повідомляють наступне: 24 травня проводиться ЗНО.
Перенесли дату на 23 травня. Спершу мала відбутися дитяча наукова конференція, а потім – фільм. Мені такий варіант взагалі не сподобався, але я вже хотіла зробити прем’єру, то погодилася. В понеділок (21 травня) мені повідомили, що на 10 годину наша влада ще планує робити пам’ятну ходу, бо 23 травня це ще й день Героїв. Зрозуміло, що за одну годину обійти три пам’ятники у місті просто реально не можливо. А техніка, яку беруть на дефіляду, якраз таки з того ж будинку культури, не приїде вчасно на заплановані заходи. Саме тому все дуже затягнулося. Люди дві години чекали на початок фільму. Представники мерії Підволочиська пішли одразу після урочистої частини, виголосивши свої промови. Натомість мене приїхав привітати заступник Тернопільського мера.
– А чи буде плануєте фільму у Тернополі?
– Так, буде цей фільм презентований у Тернополі 9 червня в ресторані «Бункермуз» о 19 годині. Я дуже би хотіла бачити і запросити тих людей, які з Підволочиська і живуть в Тернополі, а також і дуже хочу бачити тернополян, щоб показати, який є Підволочиськ, що, може, наступного разу вони не будуть проїздом їхати, а будуть заїжджати, щоб подивитися, що то за таке містечко на Збручі.
– Це й була ваша мета – прорекламувати місто?
– Так, це одне із завдань, які я перед собою ставила. Ми знімали Підволочиськ дроном, там є унікальні кадри містечка з висоти пташиного польоту. Вони зробили фільм більш яскравим.
– Нещодавно інтернет-мережу підірвав соціальний ролик про паління в громадських місцях. Це своєрідна антирекрама куріння?
– Я не планувала відівчити палити запеклих курців. Але я хочу сказати людям, що має бути культура куріння. Одне діло, коли ти себе отруюєш, а інше – коли ти отруююєш всіх довкола. А почалося все з того, що до мене з ідеєю звернувся один чоловік, житель Тернополя Петро Штегельський. Він каже: «Оксана, це вже просто набридло. Ці курці палять при дітях, при хворих літніх людях. Мене це дістало… Давай, зніми якийсь ролик!» І він мені це все так інтенсивно пояснював і перейняв цією ідеєю й мене. Ну, і він певну суму коштів на це виділив. Ну і вийшов такий результат цього ролика доволі хороший – 7,5 тисяч переглядів на Ютубі за декілька днів. Він такий став, як вірусний у Тернополі. Головну роль зіграла Олена Степанова, громадська активістка і юрист. Вона прекрасно впоралася із цією роллю. І, напевно, якби не вона, то це ролик не був би таким успішним. А от кандидата на роль головного курця шукали довго. Я просила декількох знайомих, але вони не погодилися. Я їх розумію. Зголосився колишній співзасновник “Заратустри” Ігор Беловський, за що я йому дуже вдячна.
– То в цьому ролику в якому ви – і режисер, і оператор?
– Так-так (сміється). Я аматор, але з кожною моєю відеороботою я вдосконалююсь. Для того, щоб втілювати свої проекти, я взяла камеру в кредит і лиш нещодавно його виплатила. Треба буде докупляти ще об’єктив (посміхається). Але те, що я роблю, мені дуже подобається. Насправді, ідей і задумів багато, поділюся ними пізніше, коли переведу їх у паперову форму, а також потрібно шукати спонсорів та однодумців.
– А ще ви – співзасновниця неурядової громадської організації “Гроно ініціатив” у Тернополі. Що це за організація?
– Так. І у нас є масштабний проект під назвою «Клуб жіночої самооборони». Він діє зараз у трьох містах України – Тернополі, Києві і Львові. Ми навчаємо жінок, як себе захистити в небезпечних умовах, це фізична самооборона, ну і заодно психологічно підтягуємо, щоб жінки себе впевненіше почували, вміли себе захистити. Тому, що більше ніхто, окрім нас, не подбає про наше здоров’я і самопочуття. Спочатку я вирішила зробити такий проект для себе навіть, а потім це все сподобалося іншим жінкам. Хоча, деякі чоловіки казали, що ваша ініціатива через декілька тижнів «заглохне». А ми вже більш, як півроку працюємо і не «глохнемо», я ще навпаки планую розширюватись. Адже кожна жінка повинна вміти себе захистити. Ми займаємось крав магою – це ізраїльський вид рукопашного бою. Ми максимально швидко завдаємо удару і максимально швидко втікаємо. Тобто нема якихось таких силових ударів, немає технік махання ногами. Це дуже просто і цього може навчитися кожна жінка.
Фото з мережі Інтернет
– Знаю, що ви, руйнуєте всі стереотипи. Мандруєте насамоті Україною та різними країними. Чи не лячно?
– Звісно, в мене спочатку буває страх, але я стараюсь його приховати, налаштовуюсь на позитив. Та й, слава Богу, в мене якихось таких пригод не було. Я їздила в Карпати сама в листопаді минулого року, і в Єгипет сама, бродила їхніми пагорбами, була в пустелі. Європою сама їздила. Якщо й навіть були такі мінімальні проблемки, то все дуже швидко вирішувалось. Ніяких таких негативних випадків не траплялось. Але я ні в якому разу не заоохочую до цього всіх жінок, до таких мандрів треба ретельно готуватися.
На завершення Оксана і мене запрошує на безкоштовне заняття з жіночої самооборони. Думаю, колись таки наважусь.
Анастасія Квітковська.
