– Шо у тому тернеті кажуть? Буде вже весна чи не буде? – запитує в мене сусідка і, відразу, не чекаючи на відповідь, переконливо інформує, що на сьогодні радіво заказувало мороз.
Оте її «заказували» для мене, як бальзам на душу. Бо у далекому дитинстві, коли із зовнішнім світом зв'язок був тільки через відцензурені «до блиску» радіо, газети і телевізор, чула те слово мало не щодня. Хто саме «заказував» дощ, сонце чи мороз, мені було невтямки. І я довший час щиро вірила, що
люди з нашого кутка йшли до голови колгоспу і разом з ним «робили» погоду, себто – замовляли. Щоправда, в кого саме, залишалось вічною
загадкою. Без сумніву, головним «заказчиком» серед кутківчан була тітка Горпинка. Вона знала все і про всіх, і це при тому, що ніколи нікуди не ходила, але дуже часто зависала на хвіртці. Такий собі сільський «висячий» модем. І якщо взимку на деревах з’являвся іній, або було багато снігу, то вона хутко першому зустрічному повідомляла, що буде великий врожай. Пам’ятаю, якось до неї під хатній дашок залізла сорока – то вже все село знало, що буде хуртовина. Тільки одна вона помічала, що коли ворона ховає дзьоб під крило а курка стоїть на одній лапці, то то все на холод. А на Сорок
святих (22 березня) все «заказувала» гарну погоду, бо це якось мало впливати на урожай гречки, яку вона сіяла в себе на городі. Всі на кутку також знали,
що тітка обожнювала їсти гречку з молоком. Її чоловіка звали Олексою, на відміну від неї дядько був мовчазним, краєм вуха, дитиною, я чула, що був у фашистському концтаборі. 30 березня (на теплого Олекси) у дядька були іменини. То він все казав: «Казала моя жінка, яка сьогодні погода, таким буде й Великдень».
Перегляньте також:
- На Тернопільщині 13 листопада прогнозують перший сніг
- На Тернопільщині оголосили жовтий рівень небезпечності
Ще на нашому кутку жила тітка Явдоха Королиха (Король). І як тільки були Явдохи (день святої Явдохи), тітка була тоді, як той кум королю. До слова. 14
березня церква вшановує святу Євдокію, ім'я якої асоціюється з заступництвом земної природи і знаменує пробудження життєвої сили землі.
У народному календарі цей день називається Явдохою. Ага, підіть і запитайте у когось в селі, що то означає? Толком ніхто нічого не скаже. Одне
знають добре: цього дня треба тягнути з льоху картоплю, щоб перед саджанням нагрілась. Першою у селі це робила Явдоха Королиха. А щоб
ніхто її не випередив, прокидалась удосвіта. Виявляється, 14 березня за старим стилем у наших предків починався Новий рік, і в перший день весни
земля пробуджувалась. Цього дня поверталися у свої гнізда ластівки. Не дай Боже було саме цього дня комусь образити ластівку, чи зруйнувати гніздо. Моя бабуся Марфа у цей день проводила роз’яснювальну роботу: навіть не підходити до гнізда (а у нас було кілька ластів’ячих гнізд просто над вхідними дверима до хати), бо тоді личко вкриється ластовинням. Ох, як я цим переймалася! Ластів’ячі яйця вкриті рудими цяточками і за повір’ям, якщо взяти їх в руки, то ластовиння (цяточки) перейдуть на шкіру обличчя. Моя бабуся також була універсальним домашнім синоптиком. Як тільки помічала, що горобці «купаються» в поросі, то вже знала, що буде дощ. До речі, це перевірена правда. Іноді ластівки високо ширяли в небі, а потім різко пікірували вниз. «Буде дощ» – таким був вердикт бабусі. І коли під час дощу на поверхні калюж утворювались великі прозорі бульбашки, я від неї чула, що він короткочасний.
Сільські люди завжди були дуже уважними і спостережливими до погоди. На відміну від метео-повідомлень, у них був свій графік погоди. І тільки згодом
я зрозуміла значення отого «заказували». Для українців, які близько до землі (і душею, і серцем), слово «метеопрогноз» завжди було чужим і неприйнятним. Вони більше довіряли своїй інтуїції, своїм знанням, які передавались з покоління в покоління, від прадіда до діда, залишались осторонь із своїми звичаями, традиціями, усталеними народними прикметами. І навіть зараз, коли народні прикмети не завжди співпадають, внаслідок світової екологічної кризи, мешканці сіл продовжують і далі «заказувати» погоду. Відмежовуючись у такий спосіб від реального і фахового прогнозу. І нічого з цим вже не вдієш, бо все воно у генетичній пам’яті народу.
