Колись давно, я був кореспондентом тернопільської газети “Свобода”. Писав про вчителів, фермерів і безпосередньо про файне місто Тернопіль.
Одного разу, я вирішив, що час писати про нашу молодь. Отримавши згоду від безпосереднього керівника, я відправився робити перший репортаж.
Першим моїм об’єктом був відомий тернопільський нічний клуб RIVERPOOL. Туди приходила різна тернопільська молодь, гості. Тому, я вирішив написати про дівчат PJ.
Не знаю, чим я керувався на момент прийняття рішення, але захотів розказати саме про тих, хто заряджає всіх клубною енергію.
Варто зазначати, що цей клуб був дуже дорогий. Тільки студенти з Індії чи Африки могли почувати себе там вільно. Моїх грошей вистачало на пиво чи кілька стаканів соку, тому, я економив і збирав кошти для походу в “ріверпул”.
Однієї ночі, я підійшов до менеджерки клубу і кажу їй: Я – кореспондент. Хочу написати про ваших дівчат”. Вона спочатку засміялася, а потім подивилася у мої красиві, серйозні і тверезі очі, сказала: “Я поговорю з ними”.
Три тижні, я по вихідним ходив в нічний клуб і чекав відповіді. Мене знала охорона, бармени і звісно ж – “піджейки”.
Одного вечора до мене підійшла адміністратор і сказала: ” Сьогодні дівчата після першої зміни готові говорити. Зустріч відбудеться в приміщенні для гри в покер”.
Мені пересохло в горлі. Я зайшов в ігрову кімнату і побачив двох високих, вродливих, одягнених в шкіряні шорти та топи дівчат. Я перестав дихати.
Вони дивляться на мене і сміються. Мої очі дивляться дівчатам на їхні груди і підлогу. На груди і підлогу. Я не вірив, що моя мрія здійснилася. Простий сільський хлопець знаходиться в елітному нічному клубі і розмовляє з “піджейками”.
Через хвилину мовчання, одна з них каже:
– Привіт. А що в тебе за видання?
– Газета “Свобода” – видавив я з себе.
– О, прикольно. Моя бабуся читає її і тепер прочитає про мене – відповіла піджейка.
Я знову втратив дар мови на кілька секунд. Згодом відвів очі від їхніх грудей, взяв себе в руки і почав працювати.
Скажу на перед – інтерв’ю вийшло, але це вже інша історія. Якщо захочете, напишу колись.
Для чого цей текст?
Сьогодні в мене День народження!!! І на основі цієї історії, я хочу показати, що нічого неможливого немає. Головне, боротися, іти до своєї мети.
Все моє життя – це кроки вперед. Інколи, я ступав не тим шляхом, але згодом виправлявся і повертав на істину життєву дорогу.
Дякую Богу за це. Дякую моїм близьким і звичайно – українським воїнам.
Борімося, щоб наша мрія – вільна Україна стала реальністю. Все в цьому житті можливо.
Коментарі
