Жовква – місто, де історія оживає у камені, фресках і бароковій скульптурі
Місто-музей просто неба.
- Опубліковано: Людмила Островська
- —
- 23 Липня, 2026 о 10:43
Жовква. Львівщина. Є події, які відстоюються і ніби дозрівають разом з нами. Для мене такою була десятирічної давності поїздка у це місто в рамках всеукраїнської акції «7 чудес України: історичні міста та містечка». Те, що містечко, в якому понад п»ятнадцять тисяч мешканців, ідеально підпадає під задум акції , я не сумнівалася. Для мене – це музей просто неба, адже у центральній частині збереглося майже 40 історичних пам»яток, а загалом — вісім десятків.
За словами спеціалістів, більшість об’єктів належать до XVІІ століття і досить гарно збережені.
Жовкву, унікальне місто-заповідник, що називають “перлиною європейського Ренесансу в Україні”, приватне місто-резиденцію, що славиться своєю ідеальною планувальною структурою, збудував коронний гетьман, головнокомандувач війська Речі Посполитої Станіслав Жолкевський у 1594 році і увіковічнив себе в його назві.
Місто як живий організм
Будівництво починалося із оборонного Замку. Ідею втілював архітектор з Італії Павло Щасливий.
За його задумом, місто походило на живий організм, де роль голови належала замку, Ринкова площа була легенями, міські брами – руками і ногами, а два храми: костел святого Лаврентія, родова усипальниця для засновників міста, і церква Різдва Христового, – утворювали серце.
У 1603 році місто отримало Магдебурзьке право і розвивалося як центр книгодрукування і мистецтва, з власними школами іконопису та різьби.
Як місто ремісництва і торгівлі, славилося своєю порцеляною, хутром, яке експортували у Париж. А жовківське пиво замовляли навіть на столи львівського панства.
У 1674-1696 роках Жовква була королівською резиденцією Яна III Собеського, правнука Станіслава Жолкевського. Він суттєво реконструював замок, перетворивши його на палац.
Багато архітектурних споруд міста не поступалися красою і величчю перед європейськими зразками.
Синагога, дерев’яна церква і давні друкарні
Наприкінці ХVІІ століття королівський архітектор Петро Бебер звів тут синагогу оборонного типу у ренесансному стилі, яка стала однією з найбільших у Європі.
А за її проєктом зводили іудейські святині в інших містах, зокрема, у Тель-Авіві. Нині будівля занесена у список «100 пам’яток світу, що перебувають у загрозливому стані», складеному Нью-Йоркським фондом світових пам’яток.
Дерев’яна церква Святої Трійці, зведена у 1720 році, як зразок галицького дерев’яного зодчества, у 2013 році разом з іншими українськими церквами карпатського регіону увійшла у список спадщини ЮНЕСКО.
Тут перша в Східній Європі єврейська друкарня.
На початку ХХ ст. стараннями митрополита А. Шептицького в Жовкві постала відома василіанська друкарня — на той час найбільша українська друкарня в світі.
Фрески Юліана Буцманюка
Тут є один з найцікавіших українських храмів – монастир Різдва Христового, збудований у 1612 році, де церква Пресвятого Серця Христового розписана на початку ХХ століття біблійними, історичними та національними мотивами.
Це творчий доробок живописця, графіка, монументаліста, публіциста, сотника УСС, отамана Армії УНР Юліан Буцманюка, який народився на Львівщині.
Здобувши освіту в Кракові та Празі, Юліан повернувся додому і доклався до цього розпису.
На одній із фресок зобразив козаків, що несуть дари Ісусу. На стінах – святі в українських вишиванках: Вітовський, Грушевський, Петлюра, пластуни та Акт злуки.
Образ Бога в склепінні нагадує покровителя Буцманюка – митрополита Шептицького, який виділив йому стипендію на навчання в Кракові.
Кажуть, що лики ангелів писав з місцевої дітвори.
Друга світова змусила талановитого українця емігрувати до Кракова, потім до Відня, Мюнхена, зрештою, митець опинився у Канадському Едмонтоні, де і похований.
Жовква і Богдан Хмельницький
У розмовах-презентаціях Жовкви, спеціалісти зазначали, що Жолкевський був покровителем родини Хмельницьких і молодого Петра Могили.
Існує припущення, що саме тут народився майбутній козацький гетьман і він міг бути охрещеним у храмі Різдва Христового.
За документами, у 1594 році на службу до Жовкви прийняли Михайла Хмельницького, а наступного року у нього народився син Богдан.
Церква Різдва Христового була тоді єдиним православним храмом в місті, тому, цілком ймовірно, що хрестили його тут.
В різні часи тут гостювали Іван Мазепа, паломник Василь Григорович Барський.
Актуальною є тут смішна легенда з часів Північної війни щодо назви річки Свиня, яка є акваторією Вісли: перебуваючи у Жовкві, російський цар Петро I із своїм фаворитом Олександром Меншиковим, напилися, як свині, і попадали в цю неглибоку річку, залишивши навіки їй назву.
Повернення до одного із чудес України
10 років тому журі обрало 10 найкращих міст, замість 7 запланованих, серед яких Жовква була найменшим і єдиним представником Львівщини.
Цього разу в це одне із семи чудес України я приїхала з конкретною метою – вдихнути повітря Жовківського замку і переглянути найбільшу в Центральній Європі виставку барокової сакральної скульптури XVII–XIX століть.
Я вже по-іншому побачила замкову споруду, яка кілька разів змінювала свій статус.
25 років тому тут створили перший музей на основі існуючого з 1994 року Державного історико-архітектурного – сектор «Жовківський замок» Львівської галереї мистецтв.
Спричинився до нової структури Герой України, тодішній директор Львівської галереї мистецтв, світлої пам»яті Борис Григорович Возницький. У цьому році минає 100 років з дня його народження.
У 2017 році керівництво вже Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького ліквідувало сектор Музей «Жовківський замок», а згодом і цілісний комплекс Заповідника передали Львівській національній галереї мистецтв.
Замок, який пам’ятає кілька епох
Екскурсоводка відділу «Музей-заповідник «Жовківський замок» Львівської національної галереї мистецтв імені Б. Возницького, а саме так зараз називається заклад, Леся Лозинська з великою любов»ю і знаннями передала дух епохи, яку пам»ятають стіни найбільшої будівлі містечка – оборонного Замку.
Прямокутна двоповерхова фортеця з вежами по кутах, бійницями для охорони і захистом від ворогів, мала внутрішнє подвір’я – 120 на 120 м, всередині – криницю.
Леся Лозинська розповідає про розміщення замкових кухонь, пекарні, комори та кімнат прислуги, житловий корпус власників, скарбницю, кабінети та парадні зали для офіційних прийомів, палацову бібліотеку та колекції зброї і творів мистецтва.
Тепер тут понад десяток виставкових залів.
У гетьманській залі зібрані портрети, написані в стилі бароко, та герби видатних полководців, життя яких було пов’язане з містом. Це – Станіслав Жолкевський, Ян III Собеський, Михайло Казимир Радзивілл.
Є портрети козацьких гетьманів: Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, унікальні підписані фотографії старого міста.
«Слава роду – слава народу»
Вражає експозиції «Слава роду – слава народу: militaris, sacrum, artis», що демонструє багатовимірний образ Жовкви через призму військової історії, сакрального мистецтва та культурної еволюції.
Головною цінністю та гордістю музею є колекція врятованої Борисом Возницьким та його командою монументальної барокової сакральної скульптури, яку експонують у відреставрованому гостьовому корпусі замку – «Шлях Творення: сакральна скульптура Галичини кінця XVII – початку XIX століть».
Це найбільша в иставка в Європі, де на площі 600 кв.м виставлено понад 80 відреставрованих творів світового рівня: скульптури Богородиці, Ісуса Христа, апостолів, ангелів, святих, царські двері іконостасу, що у XVII-XIX століттях прикрашали тодішні церкви і костели.
Їх вперше виставили після 70 років лежання у запасниках Львівської національної галереї мистецтв.
У цій масштабній експозиції весь феномен барокової скульптури Львова, Галичини і почасти Волині.
Шедеври, врятовані від знищення
Леся Лозинська розповідає, як Борис Возницький з друзями-мистецтвознавцями їздив селами і містами заходу України і знаходив сакральні пам’ятки, які радянська влада викидала з храмів і нищила.
Завдяки цьому збереглись роботи майстра Івана Георгія Пінзеля “Жертвоприношення Авраама” та скульптури представників його покоління.
Як, для прикладу, на виставці є «Розп’яття Христа» різьбяра Йогана Пфістера, що збереглося у Гарнізонному храмі святих Петра і Павла у Львові.
Це скульптор німецької школи, чиї монументальні твори формували сакральне мистецтво Галичини. Він працював у Вроцлаві, Львові, Бережанах.
На виставці одна з його робіт, яку у радянський час студенти витягували з болота.
Дерев’яна скульптура розсипалась, дерево всотало воду, тому не вірилось тоді, що її можна врятувати. Але це вдалося.
Майстри львівської та жовківської шкіл
Окрема зала присвячена творчості Франциска Оленського, де представлені його скульптури ангелів з Берестечка, яких в 1940-х роках викинули з храму.
Митець був учнем і послідовником Пінзеля. Оленський працював у Львові, у Берестечку, Бучачі та Лопатині.
Його скульптури Львівська галерея мистецтв експонувала у Європі.
Томас Гуттер та Антон Осінський – видатні майстри львівської та жовківської різьбярських шкіл, відомі своєю віртуозною роботою з деревом.
Найдавнішим ренесансним експонатом є мармуровий медальйон невідомого автора ХV століття.
Це відтворена у барельєфі репліка живописного полотна «Поклін трьох Королів» італійського художника ХV століття Доменіко Гірландайо.
Медальйон важить близько тонни.
У Львів його привіз колекціонер, професор римського права та ректор Львівського університету граф Леон Пінінський.
На барельєфі зображено сюжет Різдва Христового.
Українське бароко у світовому культурному просторі
Мистецтвознавці називають львівську скульптуру цього періоду унікальною не лише для України і Центральної Європи, а й світу, адже ці врятовані барокові шедеври відомих майстрів, засвідчують спільний культурний простір з вагомим внеском України у світову скарбницю сакрального мистецтва.
Окремі оригінальні твори, пов’язані з історією замку, зокрема, роботи придворного художника Яна III Собеського — Мартина Альтомонте, виставляються у престижних європейських галереях.
Експонати із Жовкви беруть участь у великих міжнародних музейних обмінах проєкту In the Eye of the Storm.
«Ми наголошуємо про значущість наших експонатів, беручи активну участь у благодійних та мистецьких виставках у Великій Британії, Австрії, Грузії, популяризуючи українську історію та збираючи кошти на потреби ЗСУ, – говорить Леся Лозинська. – У нас відбуваються заходи, спрямовані на національно-патріотичне виховання та збір пожертв серед відвідувачів і місцевої громади.Ми віримо у справедливий мир і в перемогу України».
Герб Жовкви і символ перемоги добра над злом
У залі з гербами Жовкви, які змінювалися разом із власниками замку, Леся Лозинська розповіла про сучасний герб Жовкви, де покровителем та духовним захисником міста є образ Святого Івана Богослова, який традиційно використовувався на магістратських печатках Жовкви ще з XVII століття.
У правій руці Святий тримає золоту чашу, а в лівій — чорну змію, що символізують давній біблійний переказ про те, як апостола Івана намагалися отруїти вином із чаші, але завдяки його праведності отрута вийшла з неї у вигляді змії.
Це уособлює перемогу добра над злом і захист від небезпек.
Людмила Островська
