Житейські придибенції: мантелепа з пуделком

Опубліковано:
18 Липня, 2016 о 09:23

– Їдуть! Їдуть! – почулося з вулиці. Сільські хлопчаки наввипередки  бігли поперед розкішного «Лексуса», що повільно їхав сільською дорогою з однієї ями в іншу, ніби супроводжуючи авто і показуючи йому, біля якої хати воно має зупинитися. На той гармидер до воріт шкандибали старі глухуваті баби, вицвілими від пекучого сонця очима  дивилися на дорогу, проте, крім хмари здійнятого пилу, не бачили нічого. У селі вже два місяці не було дощу.

 



Звістка про те, що до Панчукової  Вусті приїхала донька Каська  дорогою машиною, миттю розлетілася хутором. Старе й мале потягнулося до того місця, куди мала повернути дорожезна машинерія. Побачити хотіли не так ту машину, як новоспеченого Вустиного зятя. Він був живим німцем, і звали його Фріцом. Востаннє живих фріців тут бачили  41-го, коли через хутір пролягала лінія фронту. Та й то, тих, хто їх бачив, залишилося мало: дід Пантель та баба Килина.

 

Панчукова Вустя, перш аніж вийти з хати, підійшла до маленького дзеркальця, що було вмуроване в стіну. Зав’язала святочну хустку з китицями, ще раз поправила пасма сивого волосся, що не слухалось її спрацьованих рук  і раз у раз намагалося вилізти з-під країв хустки. Це люстерко колись подарував їй  чоловік Петро, Касьчин тато. Згадавши про чоловіка, Вустя важко зітхнула. Помер бідачисько, так і не дочекавшись доньки. А не було її вдома давненько, років з десять. Визирнула у вікно – і заціпеніла: старенькі вутлі ворота тихо стогнали, ніби кликали її на допомогу. Дітиська  насилу відчинили їх навстіж, щоб авто з Каською могло заїхати на подвір’я. Але ворота були вузенькими, а машина – широкою. Хлопці хутко зняли ворота з петель, і автомобіль з натугою заїхав на подвір’я.  Колись маленька Кася боялася за них навіть виходити: такими величезними здавалися ті ворота. Тоді дівчинка тихенько заглядала через них у шпарку. Господи, але коли то було… Постаріла Вустя, постаріла хата, постаріли ворота…

 

Стоїть бабуся біля вікна, не може зрушити з місця, немов прикипіла ногами до підлоги. Дивиться у вікно і не йме віри: відчинилися дверцята чудернацької машини  (такі Вустя бачила одного разу в телевізорі в сусідки Галі), і звідти вийшла розкішна пишнотіла жінка, як та мантелепа з пуделком (таких вона теж бачила тільки в телевізорі)… Хіба це її донька? Її Каська допомагала колись сапати буряки. А ця? Ой, леле! Тільки й сплеснула руками та бігом на двір. Підбігла, дивиться широко розплющеними очима на жінку «з телевізора» і боїться навіть доторкнутися до доньки, не те, щоб обійняти її. «Хіба ця жінка вміє по-нашому розмовляти?»  – думає Вустя і мовчить, серце розривається в старечих грудях від розпуки та хвилювання, а язик не повертається, бо якась уже дуже чужа ця жінка з машини, Касюня її була інакшою, геть інакшою.

 

– Мамо, це ви? – почула Вустя від пишнотілої жінки.

 

– Я, доцю, це я, твоя мама, Вустя, – нащось назвала своє ім’я.

 

– Знайомтесь, це мій чоловік Фріц. По-нашому він нічого не розуміє.  Якщо щось треба, то запитуйте через мене.

 

Не розуміє, то й не розуміє. Та й почала відразу запитувати.

 

– Дитино, ви обоє такі… – мати підшуковувала слово, щоб сказати, які ж вони тепер «такі», але ніяк не могла висловитись.

 

– Які такі? – відразу насторожилася Каська.

 

– Ви такі обоє гарнюні, що я навіть не знаю де вас класти ввечері спати.  

 

– Мамо… – не сказала, а прошипіла Кася, –  спати, тут, у цій халабуді, ви що?

 

– Касю, та я той… – але донька враз перебила матір.

 

– Про Касю забудьте, я давно вже не Кася, я Касандра.  Чулись те? Ка-са-н-д-ра-а-а… – навмисне розтягнула останнє слово. Далі стишила голос і додала. – Так-от, ви мені не мати, точніше, ви мені мати, але перед Фріцом ви мені буцім далека родичка, яка потребує допомоги. Зрозуміли?

 

Ці слова пролунали для Вусті, як грім серед ясного дня. Якби могла, то так і опустилася б посеред вересня на потьмянілий від спраги спориш, але що тоді подумають, що скажуть люди. Стояла розгублена, винувато кліпаючи очима, і тільки у скронях принишкло гупало зрадливе і болісне: « Не мати, не мати, не мати». За якусь хвилину оговталася, хотіла сказати: «Доню», але згадала, що не можна так її називати. А звертатися до Каськи «Касандра» язик не повертався.

 

Тим часом Каська щось заджерготіла по – своєму до Фріца, той радісно і задоволено заусміхався. Лише після цього почав виходити з авто. Це був підстаркуватий, лисий і круглий, як колобок німець. Із якого боку не подивись, скрізь колобок. Так його Вустя подумки й охрестила. Ім’я Фріц їй не подобалося, бо відразу породжувало неприємні спогади про війну. А тоді всіх фашистів на хуторі називали не інакше, як фріцами.

 

– Їжі не несіть, у нас уся своя, екологічно чиста.

 

Сказавши це, Каська миттю почала витягати з багажника все потрібне. Де й не візьмись, з’явився розкладний столик, кріселка, різноманітна яскрава упаковка, з якої жінка почала викладати пластикову їжу. Вустя стояла на своєму подвір’ї ні в сих ні в тих. Їй ураз стало образливо за ті доньчині слова про чисту їжу. Хіба її хрумкі огірочки не чисті? Та ж їх як помити водою з криниці, то вони тоді світитимуться, мов той оксамит. Помітивши це, німець підійшов до старенької, простягнув для знайомства пухкеньку, як пампушка, руку і запросив сісти. Каська простягнула всім вологі серветки, щоб повитирали руки.

 

Стіл було засервіровано так, як у ресторані. Як воно в ресторані, старенька не знала, бо зроду- віку в ньому не була, але бачила в телевізорі у сусідки Галі та для себе знала, що виделки і ножі тільки там подають. Бідолашна Вустя лише від думки про те, що зараз усім цим причандаллям доведеться орудувати, аж зблідла на виду, потім жінку кинуло в піт, і вона злякано відсахнулася.

 

– Що ви, що ви! Дякую, я сита, я нещодавно якраз поїла.

 

Однак мусила сісти, щоб не стояти. Краєм ока бачила, як із довколишніх шпарок за їхнім подвір’ям пильно спостерігало декілька пар сусідських очей, а дорогою раз у раз швендяли повз їхнє обійстя всі, кого розбирала цікавість.

 

Тим часом Каська гидливо ступала споришем, аби не встати в курячий послід. Це породжувало в неї неабиякі душевні страждання. Несподівано небо почали затягувати хмари, здійнявся вітер. Він усе більше шаленів і дужчав. Фріц одразу сховався в машину, Каська кинулася рятувати пластикове начиння. Вустя заганяла до хліва курчат, які з переляку забилися в кут під плотом, маючи намір там пересидіти зливу. Могутній грім гамселив так, що блискавка не встигала краяти небо навпіл. Вустя перехрестилася і почала кликати гостей до хати. Але Каська категорично відмовилася. Вона й собі стрибнула у відчинені дверцята «Лексуса», щоб у ньому перечекати негоду. І тут розпочалося…

 

Небо ніби прорвало: звідти так полило, що не було видно світу Божого. Дощ на Вустиному подвір’ї стояв стіною. Спориш голосив дощем, як ніколи. І цієї миті бідолашний Фріц захотів… піти за вітром. Про що вони там гелготіли в машині, Вустя не знала, але про все здогадалася, коли обоє «молодят» вискочили з «Лексуса» прямісінько в грозу. Німець на те й німець. Він ні за що не хотів іти ні до вітру, ні тим паче – «до води», задовольнити потребу мав тільки у клозеті. Тож, не зважаючи на лемент Каськи, побіг за хату шукати біотуалет, або такий-сякий нужник… Передбачаючи щось лихе, Вустя й собі вибігла у двір, щоб якось допомогти зятеві. Але не встигла. Бо, повертаючись назад, Фріц перечепився через кабакове вудиння і гепнувся…у гноївку. Це треба було бачити. Дощ періщить, Кася голосить, бо не може чоловіка витягнути з багна, а сам Фріц зелений від страху, не здатен не те, що зрушити з місця, а й слова путнього вимовити.

 

Маленька худенька Вустя спритно вскочила в гумаки, щоб не ковзати  землею, кинулася обом  допомагати…

 

По черзі позатягувала їх до хати, нагріла води, налила в ночви, і заходилася обох відмивати від смороду: спочатку –  зятя, потім –  доньку. Дістала з полички одеколон «Тройной», яким іще кропився покійний чоловік, коли голився, і щедро намастила своїх гостей пахучою рідиною…

 

Ночувати «діти» все одно не залишилися. Поїхали спати до районного готелю. Фріц іще довго після того випадку оговтувався. Найбільший стрес він отримав не від жахливих ям на українських дорогах, а від старих ночов, у яких його обмивала старенька Вустя. Це так вразило і розчулило Фріца, що він, аби якось віддячити своїй рятівниці, не довго думаючи, купив для неї в місті однокімнатну квартиру з білосніжною ванною. Відтоді стару Вустю в селі всі почали називати мантелепою з пуделком. У їхньому хуторі так кликали всіх, хто приїздив із міста.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
Історії з фронту від “князівського” воїна про піхоту, військову хитрість та полонених
22:20, 11 Липня, 2024

Історії з фронту від “князівського” воїна про піхоту, військову хитрість та полонених

Блоги

ТОП новини тернопільщини: