Житейські придибенції: хтось і Вишенька

Олег повернувся з Канади. Назовсім. Прожив там два роки і не витримав. Психологічно. Не та ментальність. А пристосуванцем ніколи не був. Не того польоту душа. А от дружина їхати навідріз відмовилась. І її душа була також іншого лету…

«Попарубкував» три роки і вирішив: була не була, буду одружуватись. Зустрілась йому одна вдовиця. Симпатична до очманіння. Про таких кажуть – Софі Лорен в натурі. До речі, нову знайому й справді звали так само, як і відому італійку, Софією.

Софія Вишенька, після смерті чоловіка, мала серйозні проблеми з усіма іншими чоловіками. Вони всі витримували біля неї рівно три дні і… втікали. Причому так «злинювали», що забували власні речі. Жінка вже мала цілу колекцію речей чоловіків-втікачів.

І от про всі ці, так би мовити, «жахи», Олег дізнався не від сторонніх доброзичливців, а від… самої Софії! Вона, боячись чергової втрати, не хотіла нічого приховувати і розповіла Олегові все, як є. Але, незважаючи на це зізнання, одного чудового липневого вечора чолов‘яга зібрав свої речі і попрямував до Вишеньки. Своїм рішучим наміром налякав Софію мало не до смерті…

І тут почалось таке! Не встиг Олег зручно вмоститися в м‘якому кріслі (Вишенька якраз гайнула на кухню за келихами), як Хтось щосили стусанув його помежи плечі. Нічого собі! Він схопився рвучко на ноги й оглянувся. У кімнаті нікого не було… Дивно. Але сідати знову в те ж саме крісло Олег не наважився. Внутрішній голос підказував йому, щоб він цього не робив. Енергетично, або як кажуть в народі, спиною відчув, що він тут не один. Хтось, налаштований  вороже до нього, був зовсім поруч, і цей Хтось не збирався відкривати своє справжнє «обличчя». Олег не знав, що далі робити, бо ще ніколи в житті не опинявся у таких «делікатних» ситуаціях.

«От, блін, оце влип. Напевно, ця Софія ще й до всього відьма», – подумки відзначив про себе чоловік, і… миттєво Хтось зацідив йому в праве вухо…

Олег вхопився за палаюче вухо. «Козел вонючий!» – залаявся він від дикого болю на всю кімнату, як відразу ж йому «для рівноваги» зацідили в ліве вухо.

«Ого, ти диви. Вони не люблять поганих слів, ну, і що, я маю дякувати за «таку» ласку?»

Несподівано відчув, як хтось дружньо поплескав по плечах.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Неприкаяна душа

Ага, здається вийшов на контакт. Але чого цей Хтось від нього хоче? День-два – і Олег буде тут повноправним господарем…

Від несподіваного удару межи плечі Олег звалився на журнальний столик, далі на підлогу. З очей «посипалися» іскри… На шум вбігла Софія. Побачивши Олега на підлозі, з непідробним плачем кинулася його підіймати:

– Я так і знала, я так і знала, я ж відчувала, що все знову повториться. Олеже, благаю, швиденько забирайся додому. Я не хочу тебе втрачати, повір мені. Ти чуєш?! Хочеш, я піду жити до тебе?

Олег із Софією навіть не встигли прихопити валізу з необхідним. Кімнатою почали «літати» речі. Мало того, Хтось намагався пожбурити у чоловіка кришталевою вазою, але вона пролетіла повз Олегову голову і влучно вцілила у порцеляну на книжковій шафі. Перелякана пара вискочила з будинку. Порятунком стало Олегове авто. А в будинку тим часом йшла справжнісінька невидима війна. Хтось із насолодою трощив посуд і все, що було зі скла…

Наступного дня Олег намагався під‘їхати до будинку, але з тієї затії нічого не вийшло. Хтось влаштував зустріч, в результаті якої замовк двигун…

Невідомо як довго тривала б ця «загадкова» війна, якби не один знайомий Олега. Він і порадив звернутися до столичних екстрасенсів.

З‘ясувалось, що Хтосем був не хто інший, як фантом¹ Софіїного небіжчика, який за життя був дуже ревнивим чоловіком. Петро, так звали покійного, пообіцяв «відчепитись» назовсім за однієї умови, якщо Софія замовить за нього в церкві парастас і потім приведе до хати священика. Жінка так і зробила. Та найбільше з цього трафунку дивувався о. Михайло. Він не йняв віри, що таке могло трапитися! Після освячення хати і відчитаного отцем відповідного акафісту, все стало на свої місця. Життя набуло звичних ритмів. Незважаючи на одну деталь: все одно Олег не зміг жити в Софіїному помешканні. Дуже вже все там нагадувало, як йому зацідили в обидва вуха. Софія була не амбітною і тому із задоволенням переїхала жити до нового чоловіка. Але час від часу за порадою того самого священика жінка читала для себе «Акафіст святому архистратигові Михаїлу». Вона помітила, що після того читання з її душі назовсім зник страх, а натомість поселились впевненість і дивний спокій.

¹ ФАНТОМ – в перекладі з французької означає привид, це істота тонкоматеріального плану, зазвичай – ефірного. Фантом може відтворюватися потужною думкою людини.

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram