Як тільки не називають у народі першу неділю після Великодня: Гробки, Дарна неділя, Могилки, Проводи, Радониця, Радовниця, Родичі, Томина неділя. Незважаючи на таке розмаїття назв, цей день вирізняється важливою місією — поминанням та вшануванням покійних родичів. Це своєрідний Великдень для померлих. Часто його плутають із так званим «Навським великоднем», відзначення якого, на відміну від Проводів, не освячене церковною традицією.
Перегляньте також:
- Всі пільги на проїзд залишаються: у Тернополі змінюється тариф на транспорт, який не буде більший, ніж в містах заходу України
- Під час довгих відключень світла більше 17 годин воду отримає лише частина тернополян, – ЗМІ
Звичай згадувати предків існував на території України ще до прийняття християнства. Зокрема, він не раз згадується і у давніх літописах. Спочатку прибічники Христової віри засуджували щорічні поминання родичів у час весняного пробудження природи, вважаючи, що такі обряди — відлуння язичества. Проте через деякий час церква згладила своє ставлення до таких церемоній. Навіть більше, ці звичаї стали органічною частиною церковних поминань: заупокійні служби відбувалися не лише у храмі, а й на цвинтарі, біля кожної могили. Серед іншого там освячували хліб і коливо як частину поминальної трапези.
У свідомості поминальників спільна з душами покійних трапеза мала додавати живим упевненості у продовженні людського роду, а мертвим дарувала вічний спокій. Предки промовляли нехитрі приказки: «Їм лежать — земельку держать, а нам ходить — земельку будить», «Нам нехай здоровиться, а їм легенько лежиться». Спеціально для поминання пекли паски (або ж залишали зі свят), книші, калачі, пироги, фарбували крашанки.
У різних місцевостях України великоднє поминання померлих відбувається в різні дні. Тому нерідко люди плутаються, не відрізняючи місцевих від встановлених церквою традицій. Так, Навський великдень святкується як народна традиція у четвер на Світлому тижні (часом це роблять у четвер на Страсному тижні, а в місцевостях, де він має назву Рахманський, нерідко його взагалі справляють окремо і святкують у середу четвертого тижня після Великодня на так зване Переполовення, коли настає половина терміну між Пасхою і Трійцею). А на початку Фоминого тижня урочисто справляють Проводи. І знову ж таки вони в різних місцевостях здійснюються не в один день (на Галичині бувають й у Світлий понеділок). Це також Великдень для померлих, але вже в церковній традиції.
У день вшанування померлих родини, як правило, ідуть на кладовище. Запрошують на могили священиків, які освячують гроби і служать короткі молебні-панахиди. Куштуючи на цвинтарі святкові наїдки, люди згадують добрі вчинки покійного, історії із життя і, звичайно, моляться за його душу. Адже молитва — то найцінніший «гостинець» тим, хто у засвітах.
Підготувала А. ЗИМНЕНКО.
