Зеленський виграв інформаційний раунд на полі Трампа: чому це інтерв’ю стало важливим
- Опубліковано: Антон Веселий
- —
- 25 Жовтня, 2026 о 10:52
Іноді одне інтерв’ю може зробити для міжнародного розуміння України більше, ніж десятки офіційних заяв. Саме таке враження залишила остання розмова Володимира Зеленського з американськими журналістами. Мені вже трапилося чимало англомовних відгуків на це інтерв’ю, а також кілька коментарів із Казахстану. І вони лише зміцнили моє перше враження: це був вдалий медійний хід. Більше того, це локальна інформаційна перемога України в той момент, коли вона нам особливо потрібна.
Перегляньте також:
- Загрози для України: як зима змінить хід війни
- Історія бійця «Німого»: чому він відмовився від бронювання
І цінність цієї розмови не лише в тому, що сказав Зеленський. Важливо, де, кому і як він це сказав.
Перемога на чужому інформаційному полі
Насамперед президент України вийшов до американської аудиторії, значна частина якої живе у власному інформаційному просторі, сформованому Дональдом Трампом та його політичним оточенням.
Це середовище, де війну Росії проти України нерідко намагаються звести до питання швидких домовленостей, особистих стосунків політиків або чергової політичної угоди. І саме там Зеленський отримав можливість говорити безпосередньо з мільйонами людей. Не через перекази американських політиків, не через чужі інтерпретації, а власними словами.
Він нагадав просту річ, яка чомусь потребує постійного повторення: війна не почалася вчора. Вона триває роками. І її причина не в тому, що Україна не захотіла домовлятися, а в російській агресії.
Для українців це очевидно. Але для частини західної аудиторії такі пояснення досі необхідні.
Людяність проти політичного театру
Мабуть, найсильнішим елементом інтерв’ю став контраст. На тлі політичного шоу, гучних обіцянок і суперечливих заяв, якими переповнений американський інформаційний простір, проста людська розмова сприймається зовсім інакше. Зеленський не намагався перетворити кожну відповідь на красиве гасло. Він говорив про війну, втому, втрати та українські інтереси.
І це важливо. Бо є величезна різниця між тим, щоб викликати жалість, і тим, щоб донести біль. Між проханням про співчуття та поясненням, чому твоя країна продовжує боротися.
На мою думку, Зеленському вдалося не перейти цю межу. Він не виглядав людиною, яка просить пожаліти Україну. Він говорив від імені держави, яка знає ціну війни й розуміє, за що бореться.
Чому перемир’я — це ще не мир
Один із найважливіших моментів розмови стосувався перемир’я. Для людини, яка спостерігає за війною з іншого континенту, припинення вогню може виглядати простим і логічним рішенням. Мовляв, перестали стріляти — отже, настав мир. Але українська реальність значно складніша. Припинення бойових дій без надійних гарантій безпеки не усуває причини війни. Воно не гарантує, що Росія не використає паузу для підготовки до нового наступу.
Саме тому розмова про справедливий мир не може обмежуватися лише датою припинення вогню. Мир має означати безпеку, а не тимчасову перерву перед наступною війною. І добре, що цю думку почула американська аудиторія.
Незручні питання, від яких не втекти
Окремо варто відзначити відповіді Зеленського на гострі питання щодо ставлення Трампа до Путіна та втрати Криму. Це складні теми, де кожне необережне слово може перетворитися на політичний скандал. З одного боку, Україна не може дозволити собі мовчати про очевидні речі. З іншого — змушена враховувати, що Сполучені Штати залишаються надзвичайно важливим партнером.
На мою думку, президент знайшов достатньо виважений тон. Не уникав суті, але й не перетворював розмову на особисту конфронтацію. Звичайно, можна сперечатися про окремі формулювання. Проте загальне враження від відповідей було переконливим.
А що в українському інформаційному просторі?
Тим часом усередині України ця розмова викликала іншу дискусію. Знову лунають звинувачення, знову обговорюють підготовку до повномасштабного вторгнення, знову шукають відповіді на питання, чому країна зустріла 24 лютого 2022 року саме так. Ці питання абсолютно законні. І вони потребують чесних відповідей.
Але якщо справді хочемо розібратися, варто виходити за межі емоційних дописів та політичних звинувачень.
У цьому контексті раджу звернути увагу на останнє інтерв’ю колишнього міністра оборони Олексія Резнікова. Він досить відверто говорить про технічні, фінансові та організаційні аспекти підготовки до вторгнення. Це важливий матеріал для тих, хто хоче зрозуміти не лише політичні заяви, а й реальні обмеження та рішення того часу.
Інформаційна перемога — не остаточна, але важлива
Чи змінить одне інтерв’ю політику США? Навряд чи. Чи переконає воно всіх прихильників Трампа? Звичайно, ні. Але це й не було головним завданням.
Важливо, що українська позиція прозвучала безпосередньо перед великою американською аудиторією. Що розмова про війну вийшла за межі звичних політичних гасел. Що Україну побачили не лише через статистику втрат, карти бойових дій чи дипломатичні суперечки.
Побачили країну, яка втомилася від війни, але не готова відмовитися від власного майбутнього.
Медійна ескалація в політично напружений період завжди ризикована. Особливо коли йдеться про відносини з американською владою.
Але й ситуація України далека від звичайної.
Тому це інтерв’ю я вважаю вдалою інформаційною операцією в найкращому значенні цього слова. Не перемогою у війні, не дипломатичним проривом, а важливим виграним раундом у боротьбі за розуміння України.
І сьогодні такі перемоги теж мають значення.
Антон Веселий
