Тема Штучного Інтелекту (ШІ) в сучасному мистецтві, зокрема музичному виявилася настільки цікавою і дискутивною для мене і для читачів, що мушу її продовжити далі, оскільки є багато нюансів, які залишилися поза рамками першої публікації.
Тим, хто долучиться до обговорення, неодмінно раджу прочитати і першу публікацію на моїй сторінц ФБ, бо саме в ній поставлені важливі питання відносно ролі ШІ в сучасному, зокрема, музичному мистецтві.
Тема ця давно назрівала в моїй свідомості і вона зовсім не є відповіддю тим друзям, які в останній час захопилися можливостями ШІ і активно продукують нові “шедеври”. Це суто теоретичні міркування, які дозволяють розібратися в тому, що й справді ми стоїмо перед серйозною проблемою обезличення і обездуховлення людства.
Тому, дуже хотілося б долучити до цієї розмови людей творчості – композиторів, літераторів, художників, аранжувальників, музикантів, тощо. Адже саме для них існує реальна загроза у найближчому часі загубитися і розчинитися у потоці згенерованої ШІ “творчості”. Отож, висловлюйте свої думки!
Діапазон попередніх відгуків вражаючий – від поверхової іронії відносно того, що “гуманітарії заметушилися” до розпачливого розуміння того, що на нас насувається щось дуже небезпечне, що може знищити “хомо сапіенс” (якщо, звичайно, цього не зробить ядерна зброя).
Отож, стосовно гуманітарно-інформаційної сфери скажу, що я вже знайомий добре з тими зразками і алгоритмами, які зовсім скоро можуть цілком формально замінити людину – це сфери викладання багатьох освітніх предметів, перекладання (в тому числі усного) з будь-яких мов, і навіть певний вид журналістики. Ші легко справляється вже сьогодні з будь-якими інформаційними жанрами, включаючи інформаційні та аналітичні статті, доповіді, реферати на задану тему. З репортажами та інтерв”ю трохи складніше, тут ще важлива роль людини. Але я вже чув студійну радіорозмову, повністю згенеровану ШІ, в якій беруть участь двоє – хурналіст і гість. І все виглядає як і має бути – розумні дотепні питання, інформативні відповіді. Усе залежить від теми і обсягу проаналізованої ШІ інформації.
Але хотілось би все зосередитись саме на музичній сфері, оскільки ШІ дуже активно нині робить вторгнення у цю область людської діяльності. І тут варто дати трохи загальної передісторії.
Колись були часи, коли музиканти, артисти, співаки, нарівні з поетами і письменниками дорівнювалися до найвищої касти – жерців-служителів богам чи одному богові. Вони дивовижним чином уміли впливати на звичайних, ненаділених талантами людей і викликати їх емоційний відгук.
З винайденням азбуки і музичної грамоти з”явилась можливість фіксувати знаками зігране або придумане – і це дозволило передавати і пощирювати артефакти творчості.
Наступним етапом стало винайдення книгодрукування – це прийшла так звана епоха Гутенберга. Тепер письменника могли прочитати будь-де, а ноти відомих композиторів тиражувалися і давали можливість музикантами виконувати ці твори.
Інформаційним вибухом стало винайдення засобів відтворення аудіо та відезаписів: грамофони, патефони, програвачі платівок, а пізніше – магнітофони, кінокамери, відеокамери. Саме в цю епоху так званий інтелектуальний продукт набув ознак масового товару, бо став масово відчужуватися від автора і активно продаватися.
Цифрова епоха відкрила перед людством неймовірні можливості! Сталася справжня технічна революція. Удосконалилися розширилися і популяризувалися не тільки системи відео і звукозапису. Головне, що з”явилися так звані “електронні музичні інструменти” головною суттю яких стало неймовірне розширення досі існуючої музичної звукової палітри – традиційні музичні інструменти мали обмежені можливості як тембру так і діапазону.
Але найголовніше полягало в іншому – доступність, новизна і оргінальність електронних інструментів зробила захоплення музикою масовим явищем і породило виникнення цілої потужної музичної індустрії. В ній були задіяні музиканти, співаки, звукорежисери, виробники, інструментів і музичної техніки, майстри звуко і відеозапису, великі студії і , нарешті, цілі заводи з тиражування музичної продукції і, природньо, крамниці для її збуту. Величезна кількість фахових людей, задіяних у цій сфері, отримала можливість пристойного і навіть багатого існування.
Для чого я так докладно зупинився на цьому етапі? А для того, щоб краще було зрозуміло – ми зараз напередодні великих перемін, які почалися так непомітно. Але про це у першій публікації.
Отож, що ми маємо на даний момент. Вся ця потужна, талановита багаточисельна армія креативних людей сьогодні втрачає засоби не лише для матеріального існування. Зникає авторитет професії, її шарм, її актуальність, та й сам сенс її існування.
Уже сьогодні штучний інтелект здатен відібрати у людини ті можливості, які були притаманні лише їй – народжувати вірші, музику, знаходити виконавців, якісно записувати себе або виходити у сферу концертного виконання.
Тобто, звичайно ж це все відбувалося якось поступово. Як ми раділи, коли на зміну багатоканальним магнітофонам з магнітною плівкою, де можна було окремо записати кілька інструментів одразу, прийшли комп”ютери з необмеженою кількістю звукових каналів. А весь софт, все те важке і громіздке залізяччя зі складною комутацією, пішло в утиль. Все перемістилося в комп”ютери – всі ці ефекти звуку, всі процеси обробки сигналів стали простими і доступними.
Електронні інструменти отримали неймовірні можливості працювати як з аналоговими звуками, так і з семпльованими в основі яких – справжні фрагменти живих існуючих інструментів.
Запис вокальних треків сягнув нових висот. Однин вокаліст міг тепер записувати для себе необмежену кількість бек-вокальних партій, міняти їх формантні характеристики, діапазон, врешті решт, застосовувати кардинальний тюнінг будь-яких партій, ідеально вилизуючи їх і прибираючи всі шуми іта зайві звуки.
Звукорежисери купалися необмеженій кількості звукових обробок, доповнюючи палітру треку будь-якими ефектами, які тільки народжувала їхня фантазія. Це був райський час. Усе вирішував талант людини, її фантазія і винахідливість.
Ніхто навіть не задумувався про те, що десь уже існує той суперелектронний мозок, та нейронна мережа, яка фіксує буквально все, що потрапить в інформаційний простір, все що було знайдене, придумане застововане, зігране живими людьми.
Все, про що йдеться, буде ретельно досліджене, проаналізоване, розкладене відповідними алгоритмами на атоми і молекули, тобто на елементарні цифри. І в один прекрасний момент вам фактично скажуть: всім – спасибі, всі – вільні!
Я впевнений, що кожен з професіоналів музичної індустрії на певному етапі поставився до цих штучних артефактів ШІ з певною іронією. Ну так, – грає і співає, хоча й не дуже якісно: мелодії якісь неприродні, голос часом детонує і підриває, форманти незрозумілі і нестійкі, наголоси в словах часом неправильні, а слова виглядають кумедно. І все це звучить якось мутнувато і… непрофесійно.
Але все ж адаю, що причин іронізувати небагато. Те, що я чув ще рік-два тому в примітивній версії програми SUNO, було значно покращене в наступних і вже платних версіях, а деякі інші програми пішли значно далі – ви можете задавати їм не тільки вірші, на які треба згенерувати мелодію, ви можете також задати їм потрібний тембр і вокальні особливості того чи іншого музиканта чи вокаліста, його неповторні прийоми…
Я чув уже зразки пісень Алли Пугачової, наприклад, чи групи “Бітлз”. Ті пісні, яких не було і не могло бути в їхньому репертуарі. Усе виглядає досить правдоподібно. І навіть привабливо. Але що за цим?
А за цим, друзі мої, безліч питань: як будемо відрізняти оригінальні твори від штучно згенеровнаних? Як їх класифікувати у фонотеках? Як юридично оцінювати цю “творчість”. Чи має вона ознаки продукту, наділеного авторським правом?
І як мають називатися ті люди, які справді створили щось, достойне уваги (я не виключаю і цієї можливості!) Хто це – музичні програматори? Трек-мейкери? Але ж ніяк не композитори! І справа тут навіть не в музичній “корочці”.
Композитор – це той, хто володіє чималими знаннями про природу звуку, про походження музичних інструментів, про історію музики та знає її найвизначніші імена.
Композитором не може називатися людина, яка не помацала на дотик ту чи іншу “тканину” якогось геніального твору, тобто, не відчула її під своїми пальцями на клавіатурі чи струнах.
І абсолютно точно не може називатися композитором той, хто не має поняття про основи музичної грамотності, гармонії, про сольфеджування, інтонування, розуміння залежності між формою і змістом.
Укотре ми маємо справу з “демократизацією” творчого процесу, коли за невеликі гроші індивід отримує можливість не просто генерувати собі на задоволення якісь ( підбираю слово!) електронні “речі”, а й поштрювати їх масово в інформаційному просторі, навіть не вказуючи, що їх природа синтетична. Добре, що дехто поки може розрізняти на слух ці “шедеври”, але ж що буде, коли їхній технічний рівень досягне технічних стандартів?
А як з наповненням? Як сприймати таке близько до серця, коли знаєш, що це писала зовсім не жива людина, а купа мертвого заліза, за яким ні життєвого досвіду, ні біографії, ні страждань, ні просвітлень, ні падінь і зльотів. Що все зібрано з окремих пазлів колись народженого, придуманого кимось, омитого справжніми сльозами, але пропущеного через електронну м”ясорубку.
Мене проймає холод, коли я чую голос чергового лектронного Франкенштейна, який співає про якесь кохання чи патріотично виспівує про Україну і її патріотів.
І чомусь не тішать аргументи деяких поетів, які жаліються, що на їх професійну поезію не звертають уваги жодні композитори і аранжувальники – і тому вони мають “моральне” право скористатися послугами ШІ. Що ж так буває, бо пісня колективна творчість кількох особистостей – як міеімум, поета, композитора і виконавця. І потрібно, щоб усім трьом сподобався матеріал, над яким вони працюють. Бо лише тоді виникає синергія…
А ще, про яку МОРАЛЬ, хочеться спитати, йдеться?! Про мораль залізної машини, яка ліпить з уламків чужих вражень і почуттів щось нове, що претендує на артефакт мистецтва, але при тому залишається безликим і позбавленим душі, механічним продуктом.
Я не виключаю того, що колись, коли ми виродимося на цій планеті – а ми таки виродимося, якщо не будемо захищати поміж самих себе талановитих людей – і роботи, розвинувшись до рівня людей, будуть генерувати свої “діджітал-сонги” для таких же самих роботів. Можливо, вони це робитимуть навіть краще за нас. А роботи аподуватимуть їм своїми залізними кінцівками і кидатимуть на сцену пластикові квіти. Вони імітуватимуть нас, таких недосконалих….
Але допоки ми живі, ми повинні жити і черпати натхнення від того, що має в собі живу душу, живу думку, живі емоції і мрії.
Бо ми – люди!
Анатолій Матвійчук
