Психоаналітик Бруно Беттельгейм у своїй книжці «Просвітлене серце» описує власний досвід в’язня концтаборів Дахау и Бухенвальду, в яких він перебував у 1938-1939 роках, а також досвід інших людей, які зіткнулися із системою знищення людської гідності.
Перегляньте також:
- «Веселі канікули з Богом» у Дністровському каньйоні: для дітей влаштували розваги
- У селі біля Тернополя затримали снайпера
Особистість кожного – це наш механізм адаптації до існуючого світу і від того, який цей світ, багато в чому залежить, які ми. Нацистська система ламала особистості. Вона була спрямована на виховання рабської психології. З особистості дорослої людини, яка була здатна самостійно мислити і боротися, намагались зробити перелякану дитину, силою інфантилізувати людину, домогтися її регресу аж до стану живої біомаси, без особистості, волі і почуттів. Адже біомасою легко керувати, її легше зневажати, вона слухняно виконуватиме всі накази. Тобто, вона зручна для господарів.
Беттельгейм виокремив головні психологічні стретегії зламу особистості.
- Примусити людину займатися не потрібною роботою.
Наглядачі примушували в’язнів переносити камені з місця на місце, рити ями голіруч, коли лопати лежали поблизу. (Чим це відрізняється від «Тому, що треба» або «Твоє діло виконувати, а не думати»?)
- Ввести правила, порушення яких – неминуче.
Це правило створювало атмосферу постійного страху бути спійманим. Люди були змушені домовлятися із наглядачами, впадаючи у повну залежність від них. Наглядачі могли звертати увагу на порушення, а могли і не звертати, в обмін на ті чи інші послуги. (Сучасні суперечливі Закони чи хабарі – хіба не аналог?).
- Ввести колективну відповідальність.
Колективна відповідальність розмиває особисту – давно відоме правило. Однак в умовах, коли ціна помилки надто висока, колективна відповідальніть перетворює всіх членів групи в наглядачів один за одним. Тому вони мимовільно ставали союзниками адміністрації контабору.
(Принцип групової відповідальності – коли «усі винні» або коли конкретну людину розглядають тільки як представника стереотипної групи, а не як виразника власної думки)
- Примусити людей повірити в те, що від них нічого не залежить.
Для цього створювали постійні непередбачуваі обставини, в яких неможливо будь-що планувати і жити згідно з «інструкцією».
(Це правило забезпечує відсутність активності та ініціативи нібито «від тебе нічого не залежить», «ну і чого ви домоглись», «так буде завжди, нічого не зміниться»… Хіба не нагадує сьогоднішній час?)
- Примусити людей робити вигляд, що вони нічого не бачать і не чують.
Коли у концтаборі проходила колона «рабів», які, помітивши побиття іншого, дружно повертають голови в сторону і різко прискорюються, всім своїм виглядом показуючи, що «не помітили». При цьому наглядач кричить «молодці!».(Іншими словами «Все знаємо, але робимо вигляд…» – важлива умова існування багатьох людей, організацій і навіть держав).
- Примусити людей переступити останню внутрішню межу.
У кожної людини є межа, за яку вона не переступить навіть під загрозою смерті. Усвідомлюючи, що вижив ціною переходу за цю межу, означає продовжувати життя, позбавлене будь-якого змісту.
(Під час Революції Гідності українці продемонстрували ціною власного життя і здоров’я, що вони – не раби. Однак, попри це, чимало людей у наш час, щоб вижити, люди продають власну честь і гідність).
В результаті застосування цих правил у концтаборі, в’язні, які засвоїли «правила», що їм немає на що надіятися, і повірили, що вони ніяк не можуть впливати на власне становище, ставали у прямому значенні рабами, ходячими трупами.
В зомбі люди перетворюються тоді, коли остаточно відкидають будь-яку спробу осмислити власну поведінку і впадають у стан, коли вони можуть сприйняти все, що завгодно. Це яскраво ми бачимо на прикладі Росії, де людям з екранів телебачення та газет навіюють «правильну позицію». Там, де немає власної думки і бачення, починається зомбі. Та й нам потрібно пильно стежити, щоб не зневірюватись, не піддаватись панічним настроям, які нам намагаються навіяти та не перетворитись у зомбі самим.
