Я дуже любив і люблю День святого Миколая. З цією датою пов’язано багато спогадів…
В шкільні роки, я завжди чекав на це свято, ще б пак, а хто не любить отримувати подарунки? Проте в цей день, або напередодні, відбувалися батьківські збори, а тут уже було не до веселощів.
Крім подарунків в дома, ми отримували подарунки в школі. Інколи їх роздавав мій тато, якого звали Микола. Всім однокласникам радість, а мені хвилювання.
Ми йшли до дому з повними кишенями цукерок, але вони мали трохи гіркий смак, адже попереду була розмова з мамою.
Я приходив до дому, брав дві чи три книги і намагався вчитися, раз по раз, дивився у вікно чи не видно матері. На душі був неприємний холодок і думка: “Що сьогодні буде?”
Приходила мама і з порога починала: “Скажи, чого я маю червоніти? Тобі не встидно…”?
Трохи згодом заходив тато і питав маму: “Ну що там”? Через десять хвилин над моєю головою неслося: “Ніякого телевізора. Ніякого клубу. Ніякого футболу…”
Наступного дня, я ішов в школу з усіма книгами, зошитами і навіть циркулем.
Я дуже любив День святого Миколая. Саме тоді, ми всі збиралися на празник у нашого вуйка Ігоря та тітки Ганни. Вуйко був одним із найкращих ветеринарних лікарів Тернопільщини, а може і всієї України. Вони з цьоткою Ганною багато працювали і як ви розумієте, були далеко не бідні на той час.
Я любив до них приходити. Там завжди було багато ласощів і подарунків. На Миколая у вуйка Ігоря збиралася вся наша велика родина. Я був щасливий і що мені та школа та її безглузді теореми.
Сьогодення.
Іде велика війна. Ми боремося за свою незалежність, свою культуру, звичаї. Відчуття свята, як такого не має, тільки спогади.
Дай Боже нам сил, щоб ми зупинили ворога і знищили його. Тільки тоді, ми отримаємо можливість насолоджуватися життям. Хай святий Миколай допоможе втілити нам нашу мрію.Михайло Ухман
