Висвітлення війни в ЗМІ

Що стосується мас-медіа країни-агресора, то тут все більш-менш ясно і суттєво не відрізняться від прийомів і методів, що їх застосовували агресори і їхній обслуговуючий медійний персонал, тобто чорнильні, машинно-друкарські, радіо-та телевізійні холуї  раніше. Звичайно, з поправкою на сучасні технічні можливості. А ще (якщо мати на увазі нинішню ситуацію) – на широкую “русскую душу” з її ведмежою делікатністю, нахрапистою хамуватістю і головне – вмінням (чи навіть даром) брехати у вічі всьому світові. Без жодної сором’язливості і натяку на почервоніння. Отож, вторгнення  російської орди в Україну в їхньому тлумаченні виглядає не жорстокою навалою, а “спецоперацією”. Мета ж цієї “операції” – висока і благородна: ні більше ні менше, ніж звільнення українців від терору неонацистів, під яким вони, сердешні, ось уже стільки літ знемагають. Методи отого звільнення за своєю суттю, а головне – правдивістю, мало чим відрізняються від тих, що їх радянська армія практикувала у 80-х роках у Афганістані: саджала деревця навколо Кабула, розповідала замурзаним дітлахам (через перекладача з фарсі), як гарно живеться діткам у СРСР. Ну, а коли вже дізнавалися, що у якогось афганця у віддаленому гірському кишлаку трапився розлад шлунку, туди відразу ж споряджався гумконвой з медичною бригадою, пересувною кіноустановкою і гостинцями для тамтешніх діток – так, принаймні, стверджували органи главполітуправлєнія радянської армії. Чому після таких гуманітарних місій “чорний тюльпан” доставляв у різні куточки СРСР цинкові труни – пояснювалося неохоче, крізь зуби. Або не пояснювалося зовсім…

Тепер – про наші українські ЗМІ. Часто можна побачити, як репортери, виконуючи свій професійний обов’язок, розповідають телеглядачам про військові дії під гуркіт обстрілів.  Можна зі смутком регулярно читати сповіщення про загиблих на війні краян. Можна почути, як військові експерти у студіях намагаються  аналізувати ситуацію на фронті й у питанні допомоги наших союзників і партнерів. Та попри це, нерідко виникає враження, що наші фахівці телеетеру демонструють тенденцію видавати таке бажане для всіх нас, українців, за дійсне. “Вам не здається, що російські атаки повинні ось-ось “видихнутися?”,- запитує, приміром,  ведучий, наперед підказуючи співрозмовнику бажану для себе відповідь. Звичайно, хотілося б, щоб росіяни не просто “видихалися” а й “виздихали”, і ЗСУ робить, напевно, все можливе для цього, але …чи доречний не зовсім обгрунтований оптимізм? Викривлення (чи прикрашання) реальної картини, як підказує досвід,  ніколи не доводить до добра…

Суто по-людськи це зрозуміло – всім хочеться, щоб війна закінчилася якнайшвидше. І неодмінно – нашою перемогою. Вочевидь, це палке бажання, що іноді межує з дитячим, спонукало наших медійників майже від самого початку російського вторгнення раз за разом стверджувати, що матеріальні й людські резерви ворога вичерпуються (ось-ось вичерпаються зовсім!); що його моральний дух, мотивація і, відповідно, бійцівські якості вкрай низькі, і російські вояки найбільше хочуть дременути назад до Росії або ж сховатися десь у наших лісах; що санкції невдовзі повністю обвалять російську економіку; що Татарстан, Башкортостан разом з Чечнею зовсім скоро захочуть стати суверенними і незалежними; що Путін в Кремлі доживає останні дні, а його оточення через день-два збереться з духом і таки придушить його подушкою (як це вже траплялося в історії “великой Рассеи”)…

Добре б, звичайно, якби все це було саме так. Але ж… он і далеко не схильний до панікерства військовий експерт Олег Жданов визнає, що росіян багато і в них багато чого ще є для того, щоб воювати. І воювати, за його словами, вони таки вміють – інакше ми б уже давно вийшли на кордони 1991 року. Отож надміру оптимістичні й майже переможні реляції можуть лише дезорієнтувати і обернутися великим розчаруванням. То, може, таки краще гірка правда? Але як повідомляти її таким чином, щоб вона не деморалізувала, а навпаки – мобілізувала людей і вселяла в них, якщо хочете, священну ненависть? Напевно, не підрахунками, скільки мільйонів доларів витрачає Росія на ракетні обстріли українських міст (ми так  сильно занепокоєні добробутом рядових росіян?).  Тут треба багато що продумати і зважити. Ця несподівана для багатьох біда змушує дивитися багато на що по-іншому. Ніхто ж бо не очікував, що в Європу ХХ1 століття з мороку історії вторгнеться орда варварів…

Ігор Дуда

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram