Ворог під боком

Жодна країна не потерпіла б у себе такого хамства, як паплюження її святинь та оббріхування історії – окрім України.

Війна ведеться не тільки на фронті. Це вже давно усім зрозуміло. Не зрозуміло тільки, чому п’ята колона Кремля все ще чудово себе почуває. Ніхто цих підпільних діячів не рухає, але вони не сплять, свою платню справно відробляють.

Ось є в Ужгороді таке собі скромне Закарпатське обласне товариство російської культури “Русь”, яким керує Владімір Салтиков. І це при тому, що на Закарпатті росіян ледь на насіння вистачає. І ось цей голова починає атакувати своїми листами різні державні інстанції, вимагаючи “вжити засобів впливу” проти декана філологічного факультету Ужгородського національного університету Галини Шумицької. Причина дуже поважна: вона “розпалює міжнаціональну ворожнечу” та становить “загрозу національній безпеці”.

Цікаво, про чию національну безпеку так переживає тов. Салтиков?

А весь скандал лише через те, що декан заявила про те, що існування двох російських кафедр в УжНУ – нонсенс. Ба й справді: я щось не чув про такий феномен в якихось інших університетах України. Тобто сенс злиття обох кафедр в одну зрозумілий і без заглиблення в суть проблеми. Але якщо заглибитися, то раптом з’ясовується, що торік лише чотири студенти вступили на російську філологію на стаціонар, а заочників – тільки три при шести вільних місцях.

В результаті викладачі російських кафедр мусять викладати купу предметів доволі далеких від їхньої вузької спеціальності, аби набрати необхідні години.

Логічно було б взагалі ліквідувати російські кафедри, вливши їх в загальнослов’янську. У Львівському університеті, скажімо, нема окремої чеської, польської чи сербської кафедри, хоча на них навчається куди більше студентів, ніж на русистиці в УжНУ.

Але тов. Салтикову, який народився у Саратові, болить. Не спить ночами. Бо Галина Шумицька посміла назвати російську мову іноземною для нас.

Здавалося б, усе це дрібниці. Ну, нехай собі пенсіонер розважається, жодних наслідків його листи в прокурору, міліцію чи СБУ не принесуть.

Але проблема в іншому: в діяльності цієї організації під фальшивою назвою “Русь”, а саме у тих виданнях, які вона продукує. Важко зрозуміти, чому в СБУ не зацікавилися їхніми альманахами під назвою “Русская культура Закарпатья”, де ненависть до України зашкалює і поширюється заїжджена платівка про “русинів” і “карпаторосів”, які, мовляв, нічого спільного з українцями не мають. Крім того, там відверто підтримують “новоросію”, кленуть українських “фашистів” і т. д.

Однак не тільки на Закарпатті російська агентура не спить. Російський культурний центр у Львові, який віддавна займається різноманітними провокаціями, звернувся 17 січня до президента Петра Порошенка про захист від “сваволі депутатів і чиновників Львівщини”.

І є чого бити в дзвін. Російський культурний центр розташований у приміщенні колишнього кінотеатру. Його з 1990 року на пільгових умовах орендує громадська організація Товариство друзів російської і української культур ім. О. Пушкіна. Оренда коштує просто смішні гроші: 5 гривень на місяць.

Не зрозуміло тільки, чому п’ята колона Кремля все ще чудово себе почуває.

Приміщення доволі запущене, грошовиті члени Товариства давно чкурнули в Росію. Протягом року тут відбувається буквально кілька заходів. Який сенс в утриманні великого будинку за такі кошти? А сенс є, бо окремі приміщення можна здавати за живі гроші і щось собі заробити.

Ну, а тепер львівська влада вирішила будинок передати комусь іншому з тим, що Товариство зможе свої заходи й наділі проводити. Російська преса відразу підхопила: “Во Львове дикари уничтожают Русский культурный центр!”

Але якщо завітати на сайт цього центру, то бачиш, що там не тільки культурою цікавляться, а й політикою. І то політикою ворожою щодо України.

Газета цього, з дозволу сказати, “культурного товариства” “Русский вестник” розповідає про те, що “Запад руками циничных мерзавцев и политиканов осуществил в Киеве государственный переворот. Целью переворота был запуск крушения Украины, как государства и его ликвидация в нынешнем виде, выдавливание России из геополитически важной точки — Крыма, хаотизация с помощью Украины еще и России. В ходе переворота Запад и его наймиты среди киевских политиканов использовали “неизвестных снайперов” для расстрела протестующих и создания “жертв режима Януковича”.

Є там і просвітницькі матеріали з історії України, які доводять, що “географический центр Руси находился между Смоленском и Москвой”. Або статті з такою красномовною назвою як “Традиции бандеровцев – в Евросоюз?”

У статті “Проект Украина” читаємо про тяжку долю “Новоросії”: “Новороссия в блокаде. Исчерпав за последние месяцы все возможности военного воздействия на Народные республики, киевская власть решила пойти на крайние меры. Если республики невозможно принудить к сдаче силой – эту обязанность надо возложить на холод и голод, с которыми неизбежно столкнётся Донбасс уже в ближайшее время.

Киев, разрушив инфраструктуру Донбасса в результате полугодовой гражданской войны, прерывает все и всяческие отношения с Донбассом”.

На противагу цьому автор оспівує “Русский проект, проект, который воплощали последовательно в жизнь сначала Русь, потом Российская империя, потом СССР и который примеряет сегодня на себя современная Россия – это проект объединительный и интеграционный, проект, который соединяет в рамках единого, общего дома всю массу самых разных народов, населяющих просторы Евразии”.

Я міг би ще чимало навести цікавих цитат, які свідчать не про діяльність культурного центру, а про діяльність осиного гнізда, який підтримують з Кремля. І хоча про цей центр я пишу вже вдруге, хоч і з іншого приводу, але наслідків чомусь не помічаю. Антиукраїнська пропаганда у Харкові мене теж дивує, але в Ужгороді і Львові – це просто не вкладається в голові. Жодна інша країна не потерпіла б у себе такого хамства: паплюжити її святині, оббріхувати історію та ще й нав’язувати цінності “русского міра”.

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram