Волонтеський рух проти війни «Воля Борщів» – потужна організація, яку створив і заснував підприємець Володимир Яворський і в якій працює вся його сім`я. Тепер ця сім`я значно розширилась, адже в лави організації влилось дуже багато небайдужих людей як із самого Борщева, так і з довколишніх сіл. Уже майже два роки волонтери самовіддано, подекуди ризикуючи власним життям, допомагають нашим воїнам-землякам у зоні проведення бойових дій на Сході країни. Йдеться не лише про збір вантажу і його доставку на передову, але про опіку над кожним воїном навіть тоді, коли він повертається з фронту. Тому останнім часом робочий графік Володимира Яворського виглядає так: спочатку волонтерські справи, а пізно ввечері – приватні, пов`язані з біснесом.
Перегляньте також:
- Як позбутися куріння: поради тернопільських медиків
- Співачка з Тернопільщини Віта Грицак придбала 12 дронів для військових за кошти з концертів
Нещодавно Володимир Яворський разом із борщівськими волонтерами повернувся із передової, куди возив черговий вантаж для наши бійців. Кожна подорож, зазначає, накладає свій відбиток у свідомості.
Найважче – це відповідати на запитання бійців: «А як там, вдома?»
А вдома, каже Володимир Яворський, теж не все гаразд. Хоч і війни немає. Люди наче живуть у двох світах. І це, мабуть, породжує байдужість. У волонтерській організації «Воля –Борщів», яку очолив Володимир Яворський, сформувався кістяк людей, які живуть потребами наших земляків, працюють на складах, пакують вантажі і переймаються усіма проблемами організації. Вони жертвують своїм часом, роботою, дозвіллям і намагаються допомогти хто чим може.
Волонтер розповідає, дуже довго збирався четвертий за рахунком вантаж на фронт. Проблем було багато. Не вистачало грошей на пальне для фури, потрібен був мікроавтобус для супроводу.
– Патріотів є багато, щоправда на словах, – коментує В. Яворський. – А от коли прийшлося до конкретної допомоги, то їх стало дуже мало. Цього разу із пошуками автобуса і пальним для фури нам допомогли підприємці Володимир Шашкін та Ігор Гузман зі Скали-Подільської. Останній, до речі, повністю оплатив переобладнання морського контейнера під восьмимісний житловий модуль для наших бійців. Він повністю утеплений, зі всіма комунікаціями, комфортними умовами для відпочинку. Його ми передали нашим бійцям із батальйону «Айдар». Командир назвав цей модуль хоромами. Звісно, якщо порівняти, в яких умовах хлопцям доводиться жити на фронті, то це справжній комфорт.
Волонтерський рух у Борщові із самого початку був спрямований на допомогу вихідцям із Борщівщини. Але так склалося, що тепер поняття «свій-чужий» немає. Привозять вантаж на передову – і роздають усім. Хлопці діляться з побратимами і харчами, і одягом. Хоча поїздкам передує ретельний моніторинг: що кому кокретно потрібно. Для цього координатори руху спілкуються з воїнами телефоном.
-У нашій роботі дуже важливо, аби державні структури не заважали, а допомагали нам, або хоча б ставилися до наших потреб із розумінням, – продовжує Володимир. – Але ми вимушені тут, в тилу, «воювати» з воєнкоматами, «з боєм» вибивати списки наших хлопців, їхні контакти. І така ситуація є дуже дивною, адже ми хочемо допомогти конкретно кожному, за його потребою. Держава виконує лише функцію призову, а далі що? Та якби не волонтери і прості люди України, які одягають, годують, забезпечують амуніцією вояків, то що було б далі? І ми ось так сідаємо на телефони, обдзвонюємо сільські ради і просимо контакти родин наших хлопців. На це йдуть дні і тижні. Бо є сільські голови, які зацікавлені допомогти, а є такі – яким байдуже. Не розумію.
«Архангел Михаїл» рятує життя наших військових
Володимир Яворський розповідає, що найприємнішим моментом останньої поїздки стала зустріч волонтерів із реанімобілем , який вони назвали на честь загиблого Героя Міші Григоришина «Архангелом Михаїлом» і який передали на фронт 22 лютого. Чисто випадкова зустріч із керівником медичної благодійної служби «АСАП ЕМС Хоттабич» Іллею Лисенком ( свої називають його Хоттабичем), який і був за кермом саме борщівського реанімобіля, залишила багато приємних моментів. Варто зазначити, що ця служба спеціалізується на невідкладній хірургічній допомозі пораненим і ось наш автомобіль, виявляється, врятував не одне життя! І продовжує рятувати! Наш Воїн Світла, Міша Григоришин стоїть на сторожі життя своїх побратимів.
Так само випадково зустріли і нашого земляка, хірурга Анатолія Стодолу. Правда він не дуже хотів розповідати про свою роботу, бо приємного мало, але його досвід і вмілі руки хірурга стають впригоді саме у таких гарячих точках.
Приємних випадковостей у час цієї поїздки було багато. У списку волонтерів був один чоловік, до якого не могли додзвонитись. І ось приїзджають на передову і їм кажуть, що тут є їх земляк родом чи то із Заліщиків чи з Борщева. Приходить чоловік років п,ятидесяти і каже, що він зі Слобідки Мушкатівської. Через поганий зв,язок волонтери не могли вийти на нього, але зустріч таки відбулася. Чоловік навіть розплакався.
– Оскільки це вже була остання точка по дорозі додому, тому в нас для нього нічого не залишилося, – розповідає В. Яворський. – Я вибачився і дав йому лише футболку з тризубом, а він зрадів лише від того, що побачив нас, своїх земляків. Каже, ніби вдома побував. Не уявляєте, як важко дивитися на ці чоловічі сльози!
Та найбільше здивувалися волонтери, коли побачили церкву-землянку, яку збудували собі хлопці. А ще зустріли тут працівників Борщівського райвідділу міліції, вони виконують тут дуже важливі завдання по охороні і патрулюванню територій.
За плечима останньої поїздки волонтерів – півторитисячі кілометрів важких, фронтових доріг. Фура із допомогою побувала у найгарячіших точках АТО, усіх побачили, всім допомогли. І на деякий час на душі буде спокійно. Хоча, робота волонтерів на цьому не закінчується. На своїй сторінці у Фейсбуці вони регулярно інформують про потреби і люди зголошуються, приходять, телефонують.
– У нас є такий хлопець, який постійно допомагає, – долучається до розмови дружина пана Володимира Наталя Яворська. – Тільки ми на сторінці нашої групи публікуємо прохання про допомогу, він наступного дня приходить і приносить гроші або продукти. Питали у нього прізвище – не хотів казати. А потім «вичислили» його у соцмережі. Так ми дізнались ім`я благодійника – Ігоря Романського. І таких людей є багато. А взагалі ми відкриті для всіх. Завжди наголошуємо: приходьте, цікавтеся нашою роботою, контролюйте, долучайтеся до роботи, вносьте свої зауваження іпропозиції. Разом ми зможемо зробити більше.
Волонтерство – це вже наш прямий обов`язок
І це правда. Бо якщо проаналізувати життя на прикладі родини Яворських, то пріоритетом у ньому стала організаторська робота у створенному волонтерському русі. А це займає весь вільний час. Щоб зрозуміти це, варто прийди до в офіс, де знаходиться їхнє приватне підприємство. Уже давно воно нагадує військовий склад. На полицях, столах, підлозі можна побачити бронежилети, шоломи, взуття, форму, ліки, усе, що незабаром відправиться на фронт. Власне, офіс підприємців перетворився на штаб із надання допомоги військовим, їх родинам. Часу займатися своїми справами не вистачає.
– Так склалося, що волонтерство вже стало нашим життям і нашим обов`язком, – розмірковує В. Яворський. – Люди дивуються: коли ми займаємось своїми справами? Я сам навіть не знаю коли. Вночі, зранку, коли є якась вільна хвилина. Весь інший час займає організаторська робота. Це дуже важко і відбивається на фінансовому становищі родини, але коли подумаєш, з чим стикаються на передовій наші хлопці, то усе стає на свої місця. Один чоловік прийшов нещодавно до мене зробити замовлення. Раніше я б йому цю роботу зробив за годину-дві. Але він прочекав півдня, бо я елементарно не мав часу на нього. Терміново треба було зателефонувати мені, потім хтось до мене зателефонував, потім прийшли батьки солдата і ми вислухали їх проблеми, радилися як допомогти, до кого звернутися. І так щодня.
Спочатку військових дій волонтерський рух був дійсно покликаний допомогати нашим солдатам одягом, харчами, амуніцією. Вже потім почалися інші потреби. В людей виникали проблеми із вирішенням питань іншого характеру, коли вони поверталися додому. Багато хто не розумів, куди звертатися за юридичною, соціальною чи дорадчою допомогою, до кого йти?
Усі болісно пережили сметі наших земляків – Петра Андруника і Михайла Григоришина. Це був спільний біль усіх жителів Борщівщини. Волонтери руху «Воля-Борщів» давно вели пошуки зниклого безвісти Міші Григоришина. Думали, він у полоні. Були довгі і довгі дні пошуків, знайомства із пошуковими волонтерськими організаціями, представниками державнимих установ у зоні АТО і навіть міністерства оборони. Борщівські волонтери дізналися через знайомих про подробиці бою, в якому загинув Міша, а потім були пошуки тіла і організація поховання.
– Дуже не хочеться, щоб держава мала якийсь контроль над волонтерами, – каже Володимир Яворський. – На одному із блокпостів ми мали незрозумілий інцидент із правоохоронцем. Він не хотів нас пропускати, вимагав посвідчення волонтерів, запитував, чи внесені ми до якоїсь там бази даних… Для чого все це? Якщо щей над волонтерами поставлять когось і створять якусь незрозумілу організацію, то тут, думаю, добра не буде. Волонтери, це не люди, які везуть тушонку на фронт, а це люди, які воюють зі всіма на всіх фронтах, і навіть в тилу. Тому нам треба навести порядок тут, якщо хочемо здобути перемогу.
Сьогодні на фронті воюють триста уродженців нашого району. І з усіма ними представники волонтерського руху проти війни «Воля-Борщів» підтримують зв`язок, вивчають потреби і збирають найнеобхідніше. Працює склад, де збираються і пакуються вантажі. На ниві благодійності самовіддано трудяться борщівці Володимир Чугаєвський, Руслан Жеребний, Петро Бартошко, Іван Грицак, Уляна Пудик, Наталя Алєксандрова, Світлана Соррентіно, Михайло Онишко, сім`я Міськів. Волонтерські пункти розгорнуті і діють у селах і селищах району. Наприклад, у Скалі-Подільській цим активно займаються Анатолій і Наталія Дорожі, Оксана Ундерко, Наталя Гуска, Світлана Онищук, у Дністровому – Ольга Кривецька, у Кривчому – Олександра Сенюк та ще багато інших. Усіх просто не перелічити. Жінки-господині об`єднуються у «вареничні батальйони» та «кухарські сотні», збираються вечорами і готують страви для бійців.
Уся інформаціяпро діяльність волонтерського руху проти війни «Воля-Борщів» є у соцмережі Фейсбук – www.facebook.com/groups/volyavolonter. Заходьте, цікавтеся і долучайтеся до добрих справ благодійників.
