Військовий поділився історіями з фронту, та мрією про мирне життя у Тернополі після закінчення війни.
Після років виснажливих боїв на фронті, 32-річний командир гарматного розрахунку 44-ї окремої артилерійської бригади, імені гетьмана Данила Апостола відомий побратимам як Сержант, планує обміняти окопи на спокійне життя у Тернополі.
Перегляньте також:
- Тернопіль прощається із захисником Миколою Николяком
- На Тернопільщині попрощалися з військовим Мирославом Пиховичом
Чоловік родом з-під окупованого Лисичанська. У 2016 році, замінивши шахтарську каску на каску військового,він підписав трирічний контракт. Спочатку служив інструктором самохідної артилерії на Львівщині, а з 2020 року, вже за новим контрактом, перевівся у протитанковий дивізіон тернопільської артбригади, де залишився й донині.
— 24 лютого я був на Львівщині, — пригадує початок війни кадровий військовослужбовець, — якраз мав отримати документи про проходження служби в зоні ООС, а звідти нас направили на Житомирщину. Бувало, спав на соснових гілках, прикрився спальником, а зранку сніг струшував. Дуже допомагали волонтери, привезли спальники, лопати, бензопили, вони стали незамінними для укріплення позицій.
Та на цьому напрямку участі в активних бойових діях не брали, справжнє пекло почалося у квітні, коли передислокувалися під Гуляйполе.
— Там вороги трохи всипали, — із сумом каже Сержант. — Ми не знали про їх дрони та інші переваги в техніці, думали «бах-бах» і впораємося, та ворог у перший же день пролетів над нами, засік, і вже не було як відступити. Безсонна ніч і втома спрацювали нам не на користь, та, на щастя, тоді обійшлося без втрат.
Багато чого змінювалося, але підрозділ завжди діяв як єдиний механізм, неодноразово завдаючи ворогові відчутних втрат. Сьогодні сержант служить командиром гаррмати у «важкій артилерії», де кожен постріл має величезну силу і потребує неабияку відповідальність.
— Найкраще в нашій історії це те, що ворога б’ємо твердо, — додає Сержант, — яку б ціль нам не дали, усе виконуємо без перешкод: швидко і точно.
Співрозмовник з песимізмом говорить про новітні технології, які використовує ворог, такі як далекобійні дрони “Ланцет”, що несуть велику загрозу.
— Це ще гірше, ніж артобстріл, — пояснює Сержант. — Збиваємо з автоматів.
Підрозділ Сержанта знищив понад 20 дронів. Особливо влучно стріляє один з їхніх бійців, професійний мисливець. Він знищив близько десяти дронів, але й сам постраждав, отримавши поранення від уламків. Сержант згадує, як вони надавали допомогу товаришу під обстрілом, і як усі переживали за його життя. На щастя, побратим одужує.”
За словами Сержанта, їхній підрозділ обладнаний сучасною гарматою FH-70, яка значно перевершує за своїми характеристиками радянську зброю. Він із захопленням розповідав про різноманітність снарядів, які вони використовують, та про успішні ураження ворожої техніки та піхоти.
— Працює на гідравліці, тиха, швидка, точна, — хвалиться чоловік. — З нею можемо замінувати поле, дорогу, можемо і касетами стріляти: був випадок, що касетним снарядом спалили ворожий танк з боєкомплектом. Снаряди — різні, про все не можна розповідати, лише скажу, що ворога треба бити усіма можливими засобами і способами.
— Нещодавно був на підміні в іншому підрозділі й помітив, що їхня гармата стріляє неточно. Провів кілька експериментів із наведення, випустив серію снарядів, і командир відзначив це як найкращу стрільбу.
Найбільше Сержанта мотивує саме несправедливість ворога.
— Ми — військові, воюємо проти військових, це війна, — говорить він, але вони б’ють по мирних: жінки, діти… це дуже болісно.
Гармаші пристосовуються до умов: бліндажі теплі, є спеціальні установки для обігріву, що працюють без диму, душ — почергово, раз на вісім днів, тож хоч якось тримають комфорт.
— Зараз мороз підступає, а влітку спека доходила до 43 градусів, — згадує він, — каска, бронежилет, і снаряди вагою до 50 кілограм — тисячі таких перенесли за війну.
Для Сержанта керування гарматою – це рутина. Його головні цілі – ворожі “Гіацинти”, “Урагани” та “КАБи”. Найбільшу небезпеку становлять саме “Гіацинти” через їхню дальність стрільби. Щоб знищити їх, доводиться під’їжджати ближче, наражаючись на вогонь різних типів артилерії, від «Акацій» і «Гвоздик» до «Мсти».
Попри всі тяготи війни, Сержант знайшов свою половинку в соціальних мережах. Його дівчина – дніпрянка, яка зараз мешкає в Австрії. Вони вже зустрічалися двічі, підчас його відпусток, у Дніпрі та Львові, але мріють облаштувати спільне життя у затишному Тернополі, який Сержант вважає ідеальним містом для молоді.
Незабаром у Сержанта день народження. Мрія яку він загадає — одна для всіх українців. А поки що, йому достатньо мати можливість скуштувати торта і від душі поспівати.
Війна та випробування: шлях пошуку Героя з Тернополя Андрія Вовка
