14 жовтня на свято Покрови біля моїх мурів відбудеться святковий бал (сьогодні це називають фестиваль, але мені якось важко звикнути до цього нового слова). Знаєте, не мало подібних заходів я пережив на своєму життєвому шляху, бувало по-різному, але кожний подібний бал по-своєму особливий і мені дуже приємно, що я знову буду в центрі Вашої уваги.
Чомусь саме зараз згадую про той час, коли доводилося приймати королівських осіб і так би хотілося вірити, що ці часи знову колись повернуться до мого Вишневця. Знаєте, цікаво, що коли у 1787 році король тодішньої Речі Посполитотої Пан Понятовський відправлявся до Канева на зустріч з царицею Катериною, то, звертаючись до тодішніх магнатів, які мали приймати його у своїх резиденціях, він попросив, щоб вони відмовилися від помпезності та феєрверків, а замість того відремонтували дороги, які були у надзвичайно жахливому стані. Друзі, як приємно, що сьогодні і дороги ремонтують, і бали проводять. А тоді, на жаль, до цих порад не дослухалися. І дуже часто, а особливо біля села Жолоби поблизу Кременця королю доводилося залишати карету і йти з боку, адже була загроза, що карета могла перекинутися. Ви лише уявіть цю картину! Король іде пішки, а прислуга підтримує круто похилену карету та вантаж! Мій тодішній власник граф Мнішек змушений був вислати декілька саней до Кременця, щоб пришвидшити приїзд короля, адже раптово все замело снігом.
Перегляньте також:
- Що потрібно знати про декларування зброї
- Судитимуть тернополян, які за винагороду, підпалили військове авто
До речі, дружиною пана Мнішка тоді була племінниця короля Уршула, яка й вітала свого дядька на моєму подвір’ї. Пригадую ту першу урочисту вечерю п’ятниці 9 березня у великому залі, прикрашеному портретами князів Збаразьких та Вишневецьких. Знаєте, я тоді ніби втратив відчуття часу, мені здавалося, що усі мої колишні власники були присутні на цій вечері. Пані Уршула особисто готувала цю кімнату, сама підбирала гардини на вікна, сама вирішувала, як розташувати меблі, їй постійно здавалося, що для такої події все має бути особливим та незвичайним. Пригадую, як на наступний день король вийшов до гостей і для того, щоб нікого не образити весело розмовляв з кожним, а згодом оглядав багаті колекції мистецтва, зібрані в моїх стінах. Друзі, як це було приємно насолоджуватися захопленням самого короля! Цікаво було спостерігати, коли король, не догледівши, поскаржився на подряпини на дзеркалі у його покоях, але згодом зрозумів, що це були зовсім не подряпини, а слова «La comte du Nord», зроблені діамантом царевича Павла І шість років тому, коли він був тут разом з королем. Станіслав Август знову пригадав ці події. Друзі, це дзеркало довгий час було справжнім скарбом для власників палацу. На жаль, після усіх трагічних подій сьогодні навіть я не знаю, куди воно зникло.
Пам’ятаю, тоді граф Мнішек дуже хотів показати королю прекрасні околиці Вишневця – яри, порослі деревами пагорби, а поміж ними – річка Горинь з численними ставами. Та, на жаль, сильний вітер і сніг не дозволив зробити жодної екскурсії по околицях. Сумувала з цього приводу і дружина графа, яка хотіла показати королю територію парку з його численними спорудами та ліричними віршами на постаментах скульптур. Замість цього декілька днів усі приїжджі тулилися біля теплих грубок та камінів. З кожним днем прибували все нові й нові гості. Знаєте, були й такі, що не бажали витрачатися на зустріч короля у своєму маєтку і вважали за краще приїхати до Вишневця, щоб тут висловити свою повагу та відданість королю.
Через сильну заметіль король був змушений відкласти свій виїзд з містечка та дочекатися свіжих коней, присланих для нього з Кременця та Бродів. Згодом до Вишневця прибули поважні гості – князь де Лігне та граф Дилон, які з Єгипту через Стамбул приїхали до Львова, а зі Львова – до Вишневця, зумисне, аби побачити короля. Король настільки зрадів цим людям, що під враженням почутого від своєї племінниці, не дивлячись на заметіль, наказав запрягти двоє саней та відправитися разом з новоприбулими гостями до сусідніх Лозів. Маєток у Лозах розташований під горою, що поросла дубовими гаями, справді здивував усіх гостей. Друзі, я пам’ятаю ті захопливі розповіді про Лози – прекрасний маєток, оточений з усіх сторін липовим живоплотом. Численні канали з водяними каскадами та місточками, що починалися від Горині, переходили через колесо млина та природним руслом оточували околиці Лозів. Шкодували лише гості, що більшість цієї краси була на той час засипана снігом і можна було тільки здогадуватися, як усе це виглядає влітку. Особливо мені запам’ятався вівторок 13 березня, коли громада Вишневця подарувала королю великого справжнього вола, після чого на честь монарха була виголошена довга промова. В цей же день до Вишневця приїхали два німецькі музиканти та було привезено два великих ведмеді, що, граючись на подвір’ї забавляли гостей.
Наступного дня, у середу, король залишив мої стіни та відправився в дорогу, пообіцявши обов’язково завітати і на зворотному шляху. Забігаючи наперед, скажу, що своєї обіцянки він дотримав.
Не можу пояснити, чому саме цей епізод згадав я сьогодні, адже подібних було немало і про все хочеться розповісти. Та, знаєте, що особливо приємно? Ви, напевно, розумієте, що я завжди спостерігав за долею народу, який ще з прадавніх часів оселився на цих землях. За багато століть всі негаразди в долі цих людей стали і моєю біллю, їх важка боротьба за кращу долю, за право самим господарювати на своїй землі ніколи не залишала мене байдужим.
Друзі, особливою радістю сьогодні для мене є те, що справжні власники цієї землі – нащадки тих людей, які тоді могли лише відкидати сніг по дорозі короля, сьогодні самі «правлять бал» біля моїх стін. Вам, можливо, важко це зрозуміти, адже Ви до цього звикли, та просто не маєте з чим порівняти. А я маю, і сприймаю все це з особливою радістю. Тому запрошую усіх Вас відвідати це свято, відчути ту особливу атмосферу радості та зрозуміти і свою причетність до нашої спільної історії.
Щиро Ваш, Княжий Палац у Вишневці.
