Талант, мов джерело в пустелі, пробиває собі дорогу через піски. І недаремно знаний французький письменник Гастон де Левіс свого часу писав: «Уява малює, розум порівнює, смак відбирає, талант виконує». Це наполеглива і клопітка праця, без якої обдарована людина видихається. Саме пристрасна праця Раїси Обшарської, уродженки села Устечко Кременецького району, торувала їй шлях до власної вершини. Вона – поетеса, прозаїк, драматург, вміла очільниця дошкільного закладу і просто вродлива жінка, душа якої співає, мов сопілочка, членкиня НСПУ(2009) та НСЖУ(2013), авторка 29 книг, лавреатка багатьох конкурсів та фестивалів, «Людина року – 2009», переможець Національного рейтингу «1000 жінок України» (2019) та Міжнародного конкурсу «EuroWomen-2019». Ця надзвичайно талановита жінка з багатьма творчими титулами – наша краянка, яку знають не тільки в Україні, а й за кордоном – підкорила Босфор, побувавши на Глобальному жіночому бізнес-форумі у Стамбулі й привезла звідти Диплом і корону.
Це унікальна творча особистість, яка дарує чарівний і яскравий світ читачам. Її різнобічне обдарування, мов гірський струмок, що жебонить задушевною мовою, магнетизує чарами квітучого впливу. Пані Раїса – лавреатка Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Братів Богдана та Левка Лепких (2024).
Олександр Олесь сказав: «Слова в поезії – квітки. І щоб сплітати з їх вінки, і щоб давати перли-штуки, потрібні час і майстра руки». Не погодитися з великим українським поетом, автором крилатих слів – неможливо, адже Раїса Обшарська – справжня майстриня поетичного слова, яке виливається із глибини її духовної криниці, чаші душі, бо це плід мук і радощів дня. Вона скромна людина і не хвалиться досягнутим, але вважає найбільшою нагородою, коли читач не буде байдужим до слова, яке вона оздоблює пелюстками на розхристаних грудях життя.
Унікальність її поезії у силабо-тонічній своєрідній подачі, що приваблює парокситонною (жіночою) римою, незмінною традиційною будовою й образністю. Авторське мовлення поетичного слова випромінює особливість письменницького таланту, увиразнює світлотінню афористичні філософські осмислення глибинної думки. Мету і сенс життя поетеси уособлює римоване, ліричне й професійне слово з яскравими образами, порівняннями, метафоричними барвами іскристої веселки, що надають віршам вишуканої огранки і самобутності.
Пані Раїса вміє зачарувати здебільшого традиційним реквізитом. Але річ не в тім, чи він зужитий, чи не зужитий, а в умінні донести те чи інше слово до глибини душі читача. Саме в цьому і проявляється її хист, розуміння прекрасного, її смаки й уподобання, ерудиція, яка продемонстрована достойно. Це ніби музика, коли з семи нот кожного разу складається нова композиція. бо визначальну роль у поезії відіграє інтелектуальний чинник, який неможливо заглушити найпотужнішими емоціями.
Поетесу хвилюють різні аспекти життя. Її болить душа за сьогодення і за людей. Прочитавши нову поетичну збірку «Кулі в трояндах», хочу підтримати думку авторки, що задля перемоги потрібно діяти всім. Не можна не захопитися патріотичними нотками, насиченими вільним вітром, що несуть на крилах віддані серця і душі вірних синів України. Скільки болю у кожному рядочку і скільки повчального. Біда наша в тому, що ми ніяк не навчимося робити висновки з того, що пережили наші попередники – ні їхні муки, ні вистраждані напучування. Можливо, ця душогубна війна розставить усе на свої місця і широко відкриє очі всім тим, хто ще вірить у «русский мир».
Тема кохання і патріотизму висвітлюється по-особливому, бо це природна віковічна серцевина, що є джерелом людського життя. Діалог виринає з потойбіччя і рве на іони душу, бо тут і ненароджені діти, і непосаджена вишня, не приголублені бабусині плечі… Вражає фінальний акорд – кому, як не мені, захищати Україну? Філігранна гра, яка будить читацьку думку.
Поетичний лан багатий вишуканими художніми образами і наскрізь пронизаний оптимізмом. Поетеса закликає до єдності, любові, молитви, творіння добра, дотримання своїх звичаїв та традицій, у яких правічний дух українського народу. Так може думати і писати лише справжня патріотка, до нестями закохана у свій священний край.
Пані Раїсі притаманні високі творчі береги. Це її індивідуальне єство – екзистенційна єдність людини і світу, найвидиміші художньо-естетичні стильові ознаки, породжені умовами доби:
Рік зламаних лелечих крил
І спаленого жита,
Та Бог дає Вкраїні сил,
Щоб жити.
Читаючи вірші Раїси Обшарської, читач прямує, на перший погляд, досить простими сюжетами, попадаючи у стихію реальності, де ні на що нема нарікань, а тільки сумний тверезий розсуд. Та авторка майстерно заримовує і зашифровує глибоку філософічність підтекстів, і вірші набувають іншого ґатунку.
Лише вдумаймося у кожне її слово… Яка глибина думки!
Не біймось пригод і трафунків смішних,
На старості літ закохатись,
А біймось, щоб голос любові затих,
І біймося вічно боятись…
Це внутрішній світ інтелектуалки, справжньої українки, котра глибоко розуміє настрої свого народу і щиро переживає за нього. Тому робімо все задля перемоги України, як це робить Раїса Обшарська – майстриня, яка вміє вслухатися у різнобарв’я сьогодення і добувати з незгиб’я душі тони, що вивищують читача у власних очах, викликаючи відчуття недопрочитаності.
Мереживо поетичної діяльності Раїси Обшарської переплітається барвистими візерунками щедрої душі, що дарує нащадкам невтомне джерело пізнавальної мудрості, спрямованої на творення добра. Слово поетеси світле, як і вона сама, загартоване у власному єстві справжнього мистецтва. Вона чуттєво резонує на сигнали зі світу, бачить у розмаїтих барвах кожну квіточку, вміє чути музику дощу, подих вітру і старається окутати їх поетичною габою, яка притаманна тільки її особливому естетичному стилю.
Ця акроприсвята написана на честь нашої ювілярки:
Поетесі різнобарвних рим
Разюче Слово з різнобарвних рим.
А скільки в нім любові й болю!
Їй завжди тепло і затишно з ним –
Се щедрий подарунок долі.
А як чарує мелодійний спів!
Обточена цікава проза,
Багатство думки, різнобарвність слів –
Шафранового вдиху доза.
Аж зирк, – Босфор подарував Диплом.
Раїса вже «Людина року».
Смакує успіх, як солодкий ром,
Ь Красуня, що впадає в око.
Кохана, ніжна, мов пір’їнка.
Агей! Це справжня українка!
Вавислина Вовчанська,
членкиня НСЖУ, НСПУ. м. Тернопіль.
