Якщо замислитись над тим, чому Верховна Рада так довго не розглядала зміни до місцевих виборів, а потім підтримала аж ніяк не оптимальний законопроект, на думку спадає зовсім нехороша підозра.

 

А чи не планували наші парламентарі від самого початку зробити таку “пропорційну систему з відкритими списками”, аби поховати цю ідею раз і назавжди? Адже після місцевих виборів прийде час, і Верховній Раді обиратись за новою схемою. Хай до наступних парламентських виборів ще далеко, рано чи пізно вони відбудуться. І тоді депутати, які не хочуть змін, можуть з “чистою” совістю сказати: на місцевих виборах експеримент провалився. І законсервувати існуючу систему.

 

Для початку розберемо, що пропонує законопроект №2831-3, проголосований позаминулого тижня в парламенті. Найперше та найголовніше: двохтурову систему виборів мерів міст. З цією пропозицією я особисто виступав ще у 2007 році, але вона, на жаль, тоді підтримана не була. Проте згідно із законопроектом, для тих населених пунктів, де число мешканців перевищує 90 тисяч, голосування відбуватиметься за принципом “абсолютної більшості”. Це термін виборчого права, який означає, що за претендента мають віддати голоси більше 50% учасників голосування. Якщо така “планка” кандидатом взята, він може вже вважатися мером. Якщо ні відбуватиметься другий тур виборів.

 

Як зазначають народні депутати, в ході внесення правок принцип двохтурових виборів може бути розповсюджений і на міста з числом мешканців від 50 тисяч. Відверто кажучи, такий розподіл не видається ані логічним, ані справедливим. Гадаю, що єдиним оптимальним варіантом є призначати двохтурові вибори мера у кожному населеному пункті, котрий має статус міста.

 

Друга важлива новація. Мажоритарна система виборів у звичному для нас розумінні залишиться лише на виборах до сільських та селищних рад. Для решти органів місцевого самоврядування діятиме пропорційна система з відкритими списками. До критики цієї системи повернемося пізніше. А поки що – про те, за якими саме правилами ми обиратимемо депутатів обласних, районних та міських рад.

 

Для прикладу візьмемо Київ. Місто буде розбито на 80 виборчих округів (це, до речі, новація номер три – кількість депутатів будь-якої міськради не перевищуватиме 80 осіб. Відповідно, стільки ж буде створено і округів). В кожному окрузі право кандидувати отримають виключно висуванці політичних партій. Партій може бути скільки завгодно, але кандидатів від кожної – лише двоє. Таким чином, виборець отримає бюлетень, де будуть зазначені назви партій і по два прізвища кандидатів від кожної.

 

Голосувати можна буде як тільки за партію, так і партію та її кандидата. Після закриття виборчих дільниць почнеться підрахунок голосів, які набрала кожна з політичних сил – учасниць перегонів. Якщо партія долає 5% (для блоків, котрі також допущені до виборів, прохідний бар’єр встановлено на рівні 7%), один з двох її кандидатів проходить в депутати. Якщо ні – кандидат “пролітає”, навіть якщо його популярність на цьому окрузі є значно вищою, аніж у суперників з інших партій.

 

Після того, як визначені партії-переможці, керівництво кожної починає вибудовувати свій власний внутрішній рейтинг. Тут також без “сюрпризів” для кандидатів не обійдеться. Не факт, що претендент, котрий, для прикладу, отримав блискучу перемогу на Оболоні, представлятиме її у Київраді.

 

Якщо його однопартійці з Троєщини чи Печерська показали кращий результат (а місць у цієї партії буде небагато – всього лише 7 або 8), у Київраді опиняться саме вони. Це аж ніяк не є справедливим по відношенню до кандидатів-переможців на конкретних округах, проте закон виписаний саме так.

 

Тепер щодо очевидних недоліків законопроекту. Запропонована ним система відрізняється від класичної пропорційної з відкритими списками тим, що вибір електорату обмежено лише двома іменами. Ніде в світі кандидатів не групують попарно і не прив’язують ці пари до конкретного округу. Отож, це не є пропорційна система. Водночас вона не є і суто мажоритарною – у авторів закону вийшов якийсь правовий покруч, і це дуже велика, хоча й не єдина вада цього документу.

 

Наступний його мінус в тому, що відсутній механізм висунення незалежних кандидатів (самовисування можливе лише на рівні сільських або селищних рад). Претенденти на мандат у місцевих радах мають бути прив’язані до партій або блоків. До речі, повернення останніх також не є великим позитивом.

 

Річ у тім, що у більших політичних суб’єктів (з більш потужною та розгалуженою мережею регіональних представництв) значно вагоміші шанси завоювати виборця, ніж у локальних невеличких партій. Останні просто не “перекричать” своїх великих суперників. При цьому навряд чи Блок Порошенка чи “Народний фронт” будуть так само гаряче брати до серця місцеві проблеми, як яка-небудь умовна “Полтавська партія “За ремонт доріг”.

 

Як не крути, а законопроект 2831-3 створює передусім певні преференції для великих партій. І не тільки для них одних. Преференції створено і для значних за кількістю місцевих рад: так, наприклад, до Київради пошукачам мандату буде потрапити навіть легше, аніж до представницького органу невеликого містечка.

 

Адже чим менша кількість депутатів обирається до складу місцевої ради, тим менша репрезентативність, тобто представництво виборців депутатами у відповідній раді. Відтак щоб потрапити до місцевої ради, претендентам на мандат де-факто доведеться долати не 5-відсотковий, а вищий бар’єр.

 

І, до речі, чим нижчий рівень представництва в тій чи іншій місцевій раді, тим вища небезпека корупції. Адже підкупити 12 депутатів (чи, принаймні, половину з них) простіше, аніж частину Київради, яка складатиметься з 80 обранців. У зв’язку з цим навряд чи позитивним є аж настільки суттєве скорочення (до 10 – це мінімальна кількість) представників влади у місцевих радах.

Зашкодить українцям і те, що формуватимуть партійний список центральні органи тієї чи іншої політичної сили, тобто вплив місцевих організацій на процес буде мінімальним. Так що для потрапляння в омріяний список пошукачеві мандату треба бути як мінімум дуже лояльним до партійного керівника або ж зуміти зацікавити його матеріально. Простіше кажучи, місцями приторговуватимуть, як і раніше. Тоді більш-менш незалежні чи вільнодумні партійці до списків не потраплять взагалі – і саме у такий спосіб партійні боси вбиватимуть внутрішню конкуренцію.

 

А проте усе вище зазначене переважає ще один суттєвий ґандж закону 2831-3. Це – суто психологічний момент. Як пояснити виборцю, що кандидат, за котрого він голосував і який, судячи з підрахунку голосів, мав би пройти до місцевої ради, раптом опинився поза грою? Через те, що його партія не змогла дотягнути до бажаних 5% або через успіх більш удачливого його однопартійця? Відсутністю глибокої роз’яснювальної роботи з цього приводу можна геть підірвати довіру до впроваджуваної системи.

 

Втім, із такими темпами роботи, які досі демонстрували народні депутати, зовсім не факт, що вони встигнуть ухвалити закон про місцеві вибори до їхнього старту. До кінця поточної сесії нардепи мають внести у закон усі необхідні правки, й при цьому знайти необхідні 226 голосів. Відтак до початку виборчої кампанії залишатиметься обмаль часу. І це при тому, що налаштуватися на нові правила гри мають не тільки виборці, а й члени виборчих комісій і самі учасники перегонів. У підсумку ж вибори, проведені похапцем, за визначенням не призведуть до якісного “перезавантаження” влади.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
“Це те місце, де я повинен бути”: історія бізнесмена, який переїхав з Гонконгу до Кременця
20:11, 18 Квітня, 2024

“Це те місце, де я повинен бути”: історія бізнесмена, який переїхав з Гонконгу до Кременця

Блоги

ТОП новини тернопільщини: