Людмилі Дмитрівні йшла лише 43-я осінь. Хоча по батькові її називати якось навіть не в’яжеться. Для колег-журналістів з усієї України, які її знали, вона була просто Людмилою, просто Людою — другом, щирим порадником, людиною веселої вдачі, доброї і теплої душі, а ще прекрасним організатором. Не переповісти всіх вражень від організованих нею численних прес-турів країнами світу, Європи та України, зокрема, і на Тернопільщину, яку вона особливо любила і шанувала. Неможливо забути також організованих нею численних семінарів, “круглих столів”, прес-конференцій з різними авторитетами, так званих днів редактора в регіонах, на яких було цікаво й корисно побувати не тільки в сенсі спілкування з побратимами-журналістами, а й для професійного росту і вдосконалення. Невже всього цього більше не буде? Мабуть, що ні. Бо якщо й буде, то не таким. Бо все, що вона проводила, було, як правило, на високому рівні і з особливим шармом.
Народилася Людмила Богуславська (з дому Кубарич) в селі Обельниця Рогатинського району на Івано-Франківщині. Закінчила факультет журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Працювала в прес-службах банківських та бізнесово-торгових установ, а найбільше себе знайшла і проявила в Журналістському фонді, а також у сім’ї та родині, де для чоловіка Дмитра (також журналіста), сина Володі й батьків вона була справжньою берегинею і буквально всім.
На жаль, кілька років тому підступна хвороба раптово взяла її у лещата. Людмила нікому того не афішувала, а мужньо й тихо боролася, зберігала віру в милість Господню і не втрачала оптимізму. Ще в червні розповідала, що пройшла обстеження в Ізраїлі, що результати добрі і почувається так само…
Неможливо повірити у непоправну втрату. Неможливо вгамувати біль. Дні, проведені з Людмилою, назавжди залишать у наших серцях і в серцях численних журналістів України яскравий і незабутній слід.
