Від прибиральниці до консультантки великих IT-компаній: історія уродженки Тернопільщини у Кремнієвій долині

Традиційно в перший понеділок вересня у США відзначають День праці. Це національне свято вшанування американських робітників.

Голос Америки поспілкувався з українкою, яка переїхала до США і здійснила свою “американську мрію”.

Уродженка села на Тернопільщині Ірина Кульчицька 20 років тому починала з роботи прибиральницею в американському супермаркеті, а тепер консультує найбільші технологічні гіганти світу.

В інтерв’ю Голосу Америки вона розповіла про свій шлях до Кремнієвої долини, ставлення до праці та працівників в Америці, особливості корпоративної етики, і те, що потрібно, аби піднятися по кар’єрних сходинках в американських компаніях.

Інтерв’ю відредаговане для ясності і плинності.

– Ірина Шинкаренко, Голос Америки: Ірино, ви зараз мешкаєте і працюєте у Кремнієвій долині. Де саме проживаєте і в чому полягає ваша роль як консультантки великих компаній?

Ірина Кульчицька, консультантки з розвитку товару у Кремнієвій долині: Зараз я мешкаю в маленькому містечку Морган-Гілл, яке входить до Кремнієвої долини.

– Я описую свою роль як експертка з розвитку товару в Кремнієвій долині. Моїм завданням є оцінювати процес розвитку товарів в різних технологічних компаніях, наприклад, Google, Paypal, Apple.

Інколи в них не спрацьована команда, або сам виробничий процес не налагоджений. Тому моя роль – прийти, оцінити проблеми, надати пропозиції, а потім втілити ці пропозиції в життя.

– Тобто ви допомагаєте усувати недоліки саме в роботі команди, працюєте з людьми?

– Важко пояснити стисло, але це розвиток товару від рішення до запуску.

Переважно я займаюся розвитком технологій: це можуть бути мобільні додатки, продукти віртуальної реальності. Мої завдання залежать від потреб клієнта. Якщо їм потрібно створити бачення, стратегію товару, тоді я їм допомагаю побудувати цю стратегію: які інновації випускати, як їх правильно протестувати, – це один аспект.

Також є процес, коли ця інновація або ця ідея вже впроваджується і її потрібно правильно вибудувати: написати код, підібрати команду, яка буде правильно це виробляти, пояснити виробничий процес, згуртувати, організувати роботу так, щоб виконати її у потрібні строки.

Також є аспект, коли ми оцінюємо те, як продукт заходить на ринок, коли потрібно провести дослідження.

– Над якими із продуктів ви працювали, які можуть бути знайомі звичайним споживачам?

– Наприклад, продукт, який будували для компанії Meta. В багатьох людей, мабуть, є окуляри віртуальної реальності “Oculus”. Це окуляри 3-D реальності, одягнувши які людина може грати в ігри, або використовувати якісь різні додатки. Продукт, який я будувала, на жаль, не є в загальному доступі для всіх людей, але він дає можливість у віртуальній реальності відвідати, наприклад, піраміди Гізи. Людина може віртуально зайти в саму піраміду, походити різними коридорами. Або у ще якісь пам’ятки ЮНЕСКО – замки, церкви старовинні. Тобто, ми будували віртуальний досвід, який допомагає людям досліджувати світ.

Від прибирання до першої роботи у стартапі

– Звідки ви родом, як і коли потрапили до США?

– Народилася я в невеликому селищі Заводське, що біля Чорткова Тернопільської області. Після закінчення школи я поїхала вчитися в Польщу… Я отримала там ступінь магістра соціології. Я повернулася в Україну, але на той час польські дипломи ще так активно не приймалися, всі казали, що моя дипломна робота написана польською, і я не могла знайти роботу. Тож вирішила спробувати втілити “американську мрію”. І десь протягом року після завершення університету я переїхала у Сполучені Штати.

– Моя освіта є дуже-дуже загальною. Соціологія – це наука про людей, яка є дуже далекою від того, чим я займаюся сьогодні. І фактично весь мій здобуток за ці 20 років – це результат важкої праці у здобутті нових знань, читанні книжок ночами, постійному вдосконаленні.

– Якою була ваша перша робота у США?

– Це така звичайна доля емігранта, про яку люди часто не хочуть говорити, але я щодо цього дуже відкрита, бо знаю, що це допомагає багатьом людям зрозуміти, що вони не одні.

Коли я приїхала у США, англійська в мене була дуже поганою. Але щоб їсти щось сьогодні і завтра, потрібно було щось робити. Не було шансу сидіти і казати: “Ось, я зараз себе відкрию в новому суспільстві”.

В мене автоматично вмикався режим: потрібно вижити сьогодні будь-якою ціною. І мабуть це характерна риса українців, які не здаються, йдуть вперед попри все. Мені не спадало на думку просити у когось допомоги, я випрацювала правило: якщо хочеш кращої долі – вдосконалюй себе, своє оточення, і цей принцип веде мене протягом усього життя.

Звісно, ці перші роботи були для того, щоб була їжа на столі, – це було зв’язано з прибиранням, бо це те, що

Найшвидше можна знайти в середовищі іммігрантів. Я мала 5-6 робіт на тиждень, спала по 4-5 годин на добу.

Наприклад, однією з моїх робіт було прибирання в магазині мережі супермаркетів, яке було щоденно з 12 ночі до 7 ранку, з одним вихідним на рік – на Різдво. І, звичайно, без медичного страхування, тобто хворий-не хворий – ти мусиш бути на роботі і працювати цілу ніч.

Приблизно рік пішов на те, щоб зрозуміти, як працює система у США: де і як шукати роботу. Але це не був якийсь структурований системний підхід. Я просто йшла в різні компанії, запитувала, чи вам потрібна працівниця. І що мені допомогло – я пішла в бюро перекладів у Детройті в Мічигані, і оскільки я володіла польською, українською, на той момент російською – вибачте, і трішки англійською, то мене взяли на роботу як перекладача.

І це було чудовим стартом, щоб далі можна було шукати якусь ще іншу роботу.

“В один момент я вирішила все продати – дім, зібрала дітей, чоловіка і переїхали в Кремнієву долину

– А як ви потрапили до Кремнієвої долини?

– Після праці в бюро перекладів, за 5 років я зрозуміла, що мені потрібно рухатися вперед. Я з тих людей, яким коли стає комфортно, водночас стає некомфортно.

І я вирішила піти у стартап, який займався розробкою додатків із вивчення мов. Це ще було в Мічигані. І цей стартап якраз сформував мене як особистість, дав фундаментальні знання щодо розвитку товару, того, як працює код, як працюють команди.

І був момент у житті, коли я зрозуміла, що в мене в серці ще горить вогонь, хочеться зробити щось більше.

Я намагаюся йти проти соціальних норм, які кажуть: “У тебе двоє дітей, сім’я, що тобі ще потрібно.” Я вважала, що якщо в людини є якась місія, то треба йти вперед і її виконувати.

Тоді мені здавалося, що якщо я наважуся на якийсь крок у житті – це буде в тій точці світу, яка є дуже технологічно комплексною, складною, де я завжди буду почуватися студенткою

Тоді мені здавалося, що якщо я наважуся на якийсь крок у житті – це буде в тій точці світу, яка є дуже технологічно комплексною, складною, де я завжди буду почуватися студенткою, і це допоможе мені зростати як особистість.

І тоді в один момент я вирішила все продати – дім, зібрала дітей, чоловіка і переїхали в Кремнієву долину.

“Найбільше цінують людину, яка знайде проблему і її вирішення”

– Чи здобували якусь додаткову освіту для того, щоб працювати на техгологічні гіганти?

Коли я працювала в Мічигані, коли ще була таким “зеленим іммігрантом”, коли мала 5-6 робіт на день, “як святе” в мене були щовечора три години в американському коледжі, де я вивчала англійську мову. Тож це була лише англійська, я не здобувала більше ніякої освіти.

На сьогодні є дуже багато різноманітних курсів із розвитку товару, із software building і таке інше. Тоді, коли я приїхала у Штати, 20 років тому, великої кількості ресурсів для моєї професії не було. Якщо я бачила, що в моїй роботі є проблема, я думала, як її вирішити і відразу приходила з рішенням цієї проблеми.

Але для цього потрібно було вночі читати книжки, на той час ще в бібліотеки ходили, або шукати якісь ресурси в інтернеті, щоб сформувати свою власну думку і запропонувати ідею. В моїй особистій історії не було додаткової освіти, окрім курсів у коледжі.

Із мого досвіду, у Штатах дуже важливий результат роботи. Неважливо, яка в тебе освіта, можливо, в якихось напрямках це інакше. Але найбільше вони цінують людину, яка знайде проблему і її вирішення, людину, яка досягає результатів.

І що мене рятувало завжди – віднайти рішення проблем, вміння згуртувати команду, і коли мені почали давати

І оскільки я дуже багато втілювала в життя, мене це вело вперед по кар’єрі, – від простої менеджерки проєктів до директорки в раді директорів (в компанії “Mango Languages”).

“Моя історія є дуже відмінною від людей у Кремнієвій долині. Мабуть, за це мене й цінують”

– Тобто зараз у вашій роботі на технологічні компанії вам IT-освіта не потрібна?

– Моя історія є дуже відмінною від людей, які мають технічну освіту в Кремнієвій долині. Мабуть, за це мене й цінують. Це просто весь мій досвід. Я йшла щаблина за шаблиною… Тобто тільки мій власний досвід протягом 15 років сьогодні надає мені можливість прийти в будь яку компанію у Кремнієвій долині (технічно, звісно, є різні аспекти) і зрозуміти що в них не так, де в них не так, як це можна вирішити і які ресурси потрібні для того. Але це все на моєму персональному досвіді.

Те, що я працювала в стартапах різноманітних, у великих компаніях, дозволив мені накопичити оцей досвід розвитку продуктів і тепер втілювати його як консультантка.

І людина, яка проходить весь цей шлях від того, як вміти будувати, як збудувати місток між лідерами компанії, які хочуть досягнути конкретної цілі, і між, наприклад, командою виробників цінується досить високо.

– Ви сказали, що вас цінують, зокрема за те, що ви не з IT-галузі.

– Так, тому що це надає можливість думати широко про якусь проблему. Моя освіта соціологія, я можу зрозуміти, як працюють люди. Дуже часто люди закінчують університет зі знанням IT чи комп’ютерних наук, і вони дуже розумні, але в них знання часто книжкові. Тож іноді, коли ми проєктуємо щось, на папері виглядає ідеально, дані сходяться, все інше – теж, але насправді є дуже багато різних “скриньок Пандори”, які потрібно брати до уваги. Цей реальний досвід побудови і результатів набагато важливіший.

– Як людина, яка виростала в Україні, можливо ви можете виокремити якісь особливі риси роботи в американських компаніях?

– Тут цінують людей, які вміють бачити не тільки проблему, а й вирішення.

І ще одна характеристика – чесність, або те, як ти поводишся, коли ніхто не дивиться: не зробити абияк, не красти інтелектуальну власність, поважати чужі ідеї, поважати чужі права.

Бо, особливо у довгостроковому житті компанії, ці речі завжди потім “вилізуть”.

І третє – це результати. Людина може дуже тяжко працювати задля якогось результату, але якщо результат не досягнений… Люди, які вміють зробити, показати, – ця характеристика цінується.

– Ви працювали в різних сферах. Чи відрізняєтсья ставлення керівників, менеджерів до людини, залежно від того, ким вона працює?

– Я думаю, що залежить від того, в якій галузі працює людина. Також важливий елемент – коли я працювала прибиральницею – це була робота для іммігрантів і це, звичайно, інша категорія навіть якщо ти працюєш на простій робітничій професії в Америці. Немає медичної страховки, рідко коли можеш узяти вихідні, з тобою не завжди рахуються як з особистістю, є оце “не висовуйся”. В моєму випадку, хоча керівники були дуже хороші, це було під соусом – працюй і працюй.

Коли я вже почала працювати у професійній галузі в американській компанії, я передусім почувалася захищеною юридично, бо був відділ кадрів який піклується про працівників: якщо є якісь проблеми, то можна їх вирішити. Вперше за 5 років у мене була медична страховка. Коли я

Працювала в іммігрантських компаніях, то не було навіть декрету на народження дитини, тож коли в мене народилася перша дитина, я повернулася на роботу за 4 тижні після пологів, бо були потрібні гроші.

А коли почала працювати в американській команді, то отримала вже набагато більше простих “бенефітів”, а також до тебе прислухаються з першого дня як до людини, яка є кваліфікованою, незалежно від віку – молодшого чи старшого, і ти є частиною команди, навіть сім’ї – якщо ти ростеш і розвиваєшся, то розвивається команда, і це дуже велика відмінність від мого попереднього досвіду.

В Америці люди живуть, щоб працювати

– Щоб мати успіх у таких компаніях, де ви працюєте, скільки часу потрібно присвячувати роботі?

– Я можу говорити лише про Кремнієву долину, яка є своєрідним цілим світом, а Каліфорнія є п’ятою економікою

світу, – люди працюють дуже багато. І тут дуже поширено працювати по 50-60-70 годин на тиждень, а часто й цього недостатньо. Люди мають часто хобі чи бізнес на стороні, який дозволяє мати додаткове джередо доходів або просто втілювати якісь свої уподобання в життя.

У США часто сміються, що в Європі люди працюють для того, щоб жити, а в Америці, – і, на жаль, це правда, – люди живуть, щоб працювати.

– Скільки ви особисто маєте вільного часу?

– На моєму конкретному прикладі це десь 2 тижні в рік вихідних, які я беру. Насправді я можу взяти значно більше, але завжди є такий, особливо у Кремнієвій долині, метушливий менталітет, коли треба весь час якась метушня, складно відключитися повністю від своєї роботи.

Також я маю двох дітей – 7 і 15 років, і ще ми маємо окремий бізнес, тому фактично я працюю по 15-16 годин на день. Це дозволяє мені тримати той стиль життя, який ми хочемо мати у Штатах… щоб жити в цій одній із найдорожчих точок світу, потрібно мати відповідний дохід, і це мотивує мати постійно якісь ідеї.

Про підвищення голосу та чвари в колективах

– В компаніях, у яких ви працюєте, переважна більшість чоловіків. Чи відчуваєте ви якесь відмінне ставлення до себе?

– Мені подобається в роботі з американськими командами, що люди намагається підтримувати рівноправ’я між чоловіком і жінкою, хоча це не завжди працює. Але оскільки рівноправ’я закарбоване у правилах компаній, воно також захищене законом, хоча б із юридичної точки зору потрібно бути правильним і політкоректним.

Так, у технологічному світі багато чоловіків, і з ними, з одного боку, легше працювати – вони більш прямолінійні, з ними треба вчитися чітко висловлювати свої думки…

Жінок цінують за те, що в нас є набагато більше soft skills – вміння читати поміж рядків, вміння відчути якісь незгоди в колективі і гарно згладити, щоб ми досягли результату і при цьому одне одного не вбили.

– Чи є практика підвищення голосу, сварок?

– Ситуації бувають дуже різні, в мене навіть є приклад, коли я працювала з компанією Apple і людина, один із лідерів, третій після Тіма Кука, коли ми розповідали про проблеми в їхньому колективі та виробничі проблеми, він розлютився. Але не на мене, а на свою команду. І потрібно було в той моменті тримати poker face і дати просто йому час.

– Тобто керівник може дозволити собі кричати?

– Може бути й так, але це буде в команді, якій він довіряє. Це може бути якщо команда мала, на рівні віцепрезидентів, вони один одного добре знають, вони працюють разом , відпочивають разом, і я повинна бути готоваю, що хтось може крикнути.

– А як щодо конкуренції, чи може вона перерости у чвари в колективах?

– Так, чвари в колективах, звісно, бувають, мені здається, це натуральна риса людини незалежно від національності. І дуже важливо мати правильного лідера, бо лідер, який може правильно відчути і зрозуміти це, він може правильно працювати з цими людьми. Переважно люди, які є такими “одиночними зірочками – я наймудріша, а ви всі нічого не знаєте” – ці люди довго не працюють в американських компаніях із мого досвіду, бо вони є проблемою для довгострокового розвитку.

Цінується командна робота, тому що яким би ти розумним не був, сам ти не зможе досягнути потрібного результату.

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram