Відома тернопільська письменниця, етнограф, волонтер Самооборони Майдану Тернопільщини Лілія Мусіхіна написала роман про Революцію Гідності. Орієнтовно 350 сторінок письменниця написала на одному диханні – за два тижні. Історію про революційний шлях однієї людини вже передано до видавництва, над книгою працюють редактор і ілюстратор.
Перегляньте також:
- «Веселі канікули з Богом» у Дністровському каньйоні: для дітей влаштували розваги
- У селі біля Тернополя затримали снайпера
Головний герой – чоловік, аспірант української філології, який пише дисертацію. 1 грудня в нього народжується син, але він залишає все і йде на Майдан. «Людина розривається між Майданом і сім’єю і доходить до крайньої межі, але потім повертається до реального життя. Персонажі, в тому числі головний герой, переважно збірні. Деякі події, які стосуються життя головного героя, вигадані. Сам Майдан – це те, що ми бачили і переживали. Частина персонажів мають реальних прототипів – капелан і кілька хлопців з нашої чоти», – розповідає Лілія Мусіхіна.
Книгу, яка переважно про рідну для письменниці 15-ту сотню, Лілія Мусіхіна писала у штабі Самооборони Майдану Тернопільщини. Тут, у місці, де вже понад півтора року безперервно збирають допомогу для українських солдатів, запахло спогадами Майдану. Кожна людина, яка працює у штабі і забезпечує надійний тил воїнам, була безпосереднім учасником Революції Гідності. Протягом двох тижнів кожен з них згадав те, про що не розповідав ні слова з часів Майдану і лише тепер відчув, що настав час про це поговорити.
«Не ставила за мету написати книгу, – розповідає Лілія Мусіхіна. – Просто в один момент я відчула, що написала багато. Це були роздуми з приводу місця людини в світі, з приводу життя в Україні, дітей 90-их років, які знали багато соціальної несправедливості. Ми виросли, здавалося, що не було аж дуже погано, але було відчуття тиску. І в один момент це все прорвало Майданом».
До книги увійшли і фрагменти зі щоденника Лілії Мусіхіної. Щоденник про Майдан письменниця вела на «Фейсбуці». Останні записи робила до подій на вул. Грушевського. «Для мене Майдан почався 24 листопада, коли в мені заговорила не дружина, не матір, не письменниця, а заговорила кров моїх предків і кров моїх ненароджених нащадків. Коли я зрозуміла: якщо не стану зараз це робити, хтозна що буде далі. Тому мусила діяти. Мій дід пройшов ІІ світову війну так, що ні разу не вистрелив. Я завжди думала, що я теж пацифістка. 29 листопада зрозуміла, що – ні!», – розповідає Лілія Мусіхіна.
Лілія Мусіхіна каже, що у своєму романі намагалася не ідеалізувати образ майданівця: «Форма подачі, мабуть, дивна, класичні українські письменники трохи здивовані, що складна композиція, рвана, плутана, дуже мало описів, багато подієвості. Бо коли пишеш про бої, на вогонь заглядати не будеш. Події Майдану – це момент, коли думаєш – виживеш, чи ні. Навіть не думаєш – просто трусяться коліна, в тебе мокрі руки, скотять зуби. На Майдані довелося кілька днів жити під прицілом снайпера. Знаю, що це таке».
У романі події починаються від 29 листопада. А закінчуються 3-ім березня – похороном Артема Мазура. «Артем – побратим з моєї чоти, якому було 26 років. Я була свідком, коли він підійшов до капелана і сказав: «Якщо можна, щоб загинув я один, але всі інші залишилися живими, я би дуже хотів, щоб так сталося». Так і сталося. На Майдані з нашої сотні втратили тільки Артема. Ще двоє наших побратимів загинули вже після майданівських подій – на війні», – зазначає письменниця.
«Роман ілюструє Юрко Журавель. Вирішили, що будемо видавати книгу за свої гроші. Виручені з продажу кошти передамо сім’ям загиблих побратимів 15-ої сотні», – завершує розмову письменниця.
