Беркутівець, який вважає, що при Януковичі жилося «чудово», за амуніцією перед відправкою у зону АТО чомусь прийшов у районний штаб національного спротиву. Проте пішов голіруч із зіпсованим патріотами настроєм.
В середу у районному штабі національного спротиву трапився прикрий інцидент. Сюди прийшов колишній беркутівець, зрозуміло, наш земляк. Звернутися до волонтерів чоловікові порадив колега, якого одягали в штабі дещо раніше. Як виявилося у ході спілкування, антигерой часів Майдану дуже ностальгує за колишніми часами і навіть не думає каятися за підтримку злочинного режиму Януковича. Більше того, він не посоромився відверто та зухвало сказати про це у вічі батькові Героя «Небесної сотні» Устима Голоднюка – Володимиру, який координує роботу штабу з початку подій на Сході України та разом з командою волонтерів займається забезпеченням військових-земляків всім необхідним.
Перегляньте також:
– Він – третій колишній беркутівець, який звернувся до нас, – розповідає Володимир Васильович. – До цього ми уже одягнули двох його колег. Ті, на відміну від цього «героя», шкодували про те, що опинилися по іншу сторону барикад. Мама одного із них особисто мені дякувала за допомогу. А цей беркутівець на моє запитання, чи розкаявся, навпаки, вибухнув гнівною промовою – «нікого не вбивав, нічого протизаконного не робив!». У суперечці, яка, природно, далі розгорнулася, вбило ж його питання: «А що, вам погано(це слово було вжито грубою лайкою) жилося при Януковичі?». Зрештою, грюкнувши дверима, він вийшов зі штабу, мовляв, мені вже нічого від вас не потрібно.
Аби не було різних тлумачень та пліток Володимир Голоднюк вирішив про цей прикрий випадок розповісти через газету. Каже, що для волонтерів штабу і для нього особисто немає значення, кого споряджати на війну. Можливо, хтось закидатиме батькові вбитого активіста Майдану упереджене ставлення до «беркутів», але Володимир Голоднюк запевняє, що це не так. Час, коли він люто їх ненавидів і готовий був розшматувати, минув. Болить, неприємно вражає інше – цей беркутівець так і не зрозумів, за що кілька місяців люди стояли на Майдані, проти чого боролися та ризикували життям, гинули. Зрозуміло єдине – цей чоловік лише хоче залишитися у правоохоронній системі і тримається за неї зубами. Відрядження у зону АТО для нього – рятівне коло від люстрації – індульгенція. Патріотичних порухів у душі – нуль. Як діятиме там – хто зна. Але чи потрібні в зоні АТО такі патріоти?
Світлана БОДНАР
