У бою під Дебальцевим Руслан Карпець втратив руку, нині під загрозою нога…

У бою під Дебальцевим 24-річний доброволець Руслан Карпець із Кременця втратив руку, нині під загрозою нога… На Донбасі далі гинуть наші солдати, багато хто повертається звідти каліками, для яких війна триватиме все життя. Неймовірний біль все більше зависає над Україною… А тим часом президент-головнокомандувач і наш уряд виявляють повну байдужість і бездіяльність, попри війну на “верхах” і далі тривають політичні перетасовки, переділ бізнесу… Родинам загиблих і потерпілих обіцяють золоті гори, а насправді цинічно плюють їм у душі…

Руслану Карпцю з Кременця — лише 24 роки. Він — ровесник незалежної України, але нинішня війна забрала у нього майбутнє. У бою під Дебальцевим на Донеччині, у ніч з 14 на 15 вересня, йому відірвало руку, досі у критичному стані нога. Уже три місяці триває виснажлива боротьба за життя. Та Руслан тримається!

На протезування потрібно 100 тисяч євро
— Завтра Руслана відправляють із Вінницького госпіталю до Києва, бо настала критична ситуація — може втратити ногу, — розповіла 9 грудня “НОВІЙ…” мати солдата пані Оксана. — Лікарі скликали консиліум і вирішили передати сина столичним фахівцям. Якщо раніше нам давали 90%, що врятують ногу, то нині заледве 50%… Нога кровавить, низький гемоглобін, вливають кров. Відколи доправили до госпіталю, щопонеділка оперували місце від ампутованої руки, а щочетверга і п’ятниці — ногу. Уже три місяці ми з сином живемо поміж хірургією та реанімацією…

Наразі, щоб більш-менш повноцінно жити, Русланові необхідне протезування руки. Та річ у тім, що хлопцеві дуже високо ампутували руку, практично не залишивши плечового суглоба, тому доведеться шукати іноземну клініку, яка б встановила спеціальний протез.

— Ампутували синові руку в польових умовах, про протезування тоді ніхто не думав, головне було — врятувати життя, — каже пані Оксана. — На жаль, в Україні не виготовляють необхідних протезів, тому доведеться їхати за кордон. Орієнтовна вартість протезування — понад 100 тисяч євро. Частину грошей ми вже зібрали, але потрібно ще чимало. Маємо надію тільки на Бога та добрих небайдужих людей.

Пішов на війну добровольцем
Чотири місяці Руслан був на Майдані у Києві, коли ж почалася війна на Сході України, записався добровольцем у військкоматі. Служив у 128-ій гірсько-піхотній бригаді, під Дебальцевим його загін потрапив під мінометний обстріл.
— Руслан і ще троє друзів пішли добровольцями на Донбас: Андрія з Львівщини поховали, мій син у госпіталі, ще двоє перенесли контузію.., — зітхає мати. — Важко… Та найбільше болить, що президент, уряд і політики плюють у душу хлопцям, які пожертвували найціннішим. Розумію, що треба захищати країну, але хоч би не кидали наших солдатів напризволяще. Наобіцяли нам перед виборами — і просто забули… Приїжджала до госпіталю Юлія Тимошенко, цілувала сина, казала, що протезування буде здійснене за державні кошти. Її помічник дав нам 20 тисяч гривень, обіцяв підтримувати зв’язок, та після виборів зник. Це жахливо… Якби не волонтери, добрі люди, церковні громади, то ми взагалі не мали б ні копійки на лікування, можна було б збожеволіти… Від держави досі чекаємо обіцяного. Та що казати, навіть у таких складних ситуаціях ми стикаємося з бюрократією, зловживаннями. Так, нас попереджали, що пораненим видають довідки про участь в АТО з помилками, аби лише уникнути виплати компенсацій. І справді, ми отримали недійсну довідку від командира, бо замість дати народження Руслана 16 лютого вказано 16 грудня. Тепер треба переробляти, а я не маю змоги вийти з реанімації. Єдина, хто щиро відгукнулася на наше горе, це дружина Юрія Луценка Ірина. Дізнавшись із новин про Руслана, вона приїхала до нас, причому без камер, як це роблять політики, підтримала, згодом перерахувала нам близько 100 тисяч гривень, посприяла у виготовленні синові закордонного паспорта. Час від часу телефонує, цікавиться станом здоров’я Руслана.

«Головко сказав, що він — не мільйонер…»
Пані Оксана зі сльозами розповідає про нелегке життя її родини. Через постійні чоловікові запої жінка розлучилася з ним, коли діти були ще зовсім малі. Щоб поставити на ноги трьох дітей, Руслана та двох донечок, довелося їхати на заробітки за кордон.
— Русланові тоді було лише 10 років, у мене розривалося серце від розлуки, — згадує пані Оксана. — Згодом діти підросли, син їздив на заробітки до Москви, а батько тим часом усе попропивав з хати, довів помешкання до жалюгідного стану. У серпні його поховали… Нині підремонтовуємо хату, щоб Руслан мав хоч де жити. Влада пообіцяла виділити житло пораненим, але це, мабуть, лише слова. Перед виборами до нас додому приїжджав двома автівками з шістьма помічниками нинішній народний депутат від нашого округу Михайло Головко. “Допоможемо вам із ремонтом хати. Ось тут проведемо каналізацію, тут вимуруємо камін…” — запевняли. Наробили шуму на всю вулицю, а виявилося, що це не більше, ніж обіцянки-цяцянки. Люди казали, що він так усім обіцяє, та я не вірила, що депутат може так цинічно брехати. Чесно скажу, сама за нього голосувала. А потрапив би Головко мені тепер на очі, то я би все виказала… Якось набралася сміливості й зателефонувала до його помічника. Той сказав, що перепитає депутата і дасть знати. “Головко сказав, що він не мільйонер, може хіба тисячу-другу дати…” — повідомив згодом помічник. Та нема дотепер ні тих жалюгідних грошей, ні Головка… І, що важливо, він сам зголосився нам допомогти, я не просила… Обіцяли також перевести молодшу доньку на державну форму навчання. Їй лише півтора бала бракнуло при вступі до Кременецької гуманітарно-педагогічної академії. Та ніхто нічим не допоміг, хоча донька напівсирота, а брат воював. Чому життя таке важке?.. (плаче, — авт.) Руслан спершу тримався, а тепер йому важче, проте все одно не втрачає оптимізму. “Поставлять мене на ноги, знову поїду на Схід!” — каже, хоча розуміє, що не варто воювати за наш уряд. “Щоб моя сестричка змогла спокійно жити, вчитися, хтось мусив померти, хтось — стати інвалідом”, — заспокоює мене. Але від того не стає легше…

Іванка ГОШІЙ

______________________________________________________
Реквізити для допомоги:
р/р 4149497812974337
на ім’я Карпець Оксана (мама Руслана)
для юридичних осіб Приватбанк 
МФО 305299 код ОКПО 14360570
р/р 29244825509100
Для поповнення картки:
4149 4978 1297 4337
Контакти: (097)-213-33-47; (067)-114-24-81

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram