“Це те місце, де я повинен бути”: історія бізнесмена, який переїхав з Гонконгу до Кременця

Опубліковано:
18 Квітня, 2024

Крістофер Екслайн американський бізнесмен зі сфери оренди меблів у 26 країнах світу. У жовтні 2022 року він переїхав з Гонконгу, де головний офіс його компанії, на Тернопільщину до Кременця. Тут під час війни відкрив ще одне представництво своєї міжнародної компанії. 

Він розповів Суспільному, чому обрав Україну, як розвиває тут свій бізнес, комунікує з місцевою владою та жителямита що планує.



У лютому 2022 року я, як і всі інші по всьому світу, був вражений та шокований, що війна повернулася на європейську землю. Через шість тижнів, на початку квітня та в кінці березня 2022 року, я знову, як і решта світу, був шокований винахідливістю та хоробрістю українського народу та його військ. На той момент було досить очевидно, ми не знали точно, як виглядатиме перемога, але Росія не переможе, Росія програє. І Україна має залишитися незалежною та сильною країною. Через наш досвід у таких місцях, як Афганістан, Ірак, Південний Судан, Мадагаскар, Лівія, де ми брали участь у реконструкції, ми почали отримувати запити від політичних інститутів та аналітичних центрів щодо реконструкції України. І дані були неймовірні, цифри були такі, з якими ми не стикалися досі. Тому ми почали розмірковувати, як ми як найбільша компанія з оренди меблів можемо взяти участь і допомогти у відновленні цієї неймовірної нації. І ми почали все більше та більше цим цікавитися.

Легко можу керувати компанією з України, як і з Гонконгу

Я був в Афганістані, в Багдаді, в Кабулі, по всьому Іраку. І я сказав, знаєте: ми приїдемо завчасно, приїдемо і підготуємося. Ми закладемо основу для цього. Ми в Гонконгу були на карантині впродовж 2,5 років, я керував усією компанією через Zoom чи Microsoft Teams, сидячи у будівлі на 31-му поверсі і просто керуючи. Тому вирішив, що так само легко можу керувати компанією з України, як і з Гонконгу. Я прийняв рішення, зважаючи на ситуацію, зважаючи на мій досвід, що я особисто поїду в Україну і займуся реалізацією задуманого. І коли ми повідомили про це, до нас звернулося чимало представників індустріальної галузі в Україні, вони почали контактувати з нами і ми отримали чимало пропозицій щодо співпраці від інвестиційних фондів з різних областей. Тернопільський інвестофіс був дуже професійним, дуже активним та обізнаним і я почав отримувати пропозиції щодо цих містечок. Я ніколи не був Україні, я не говорю українською і не маю тут ніяких родичів чи друзів, і я нікого не знав.

Вони ж, як з диснеївського фільму

Всі ми на заході мали досить типове уявлення про Україну: це золоті куполи Софійського собору, гармати на пшеничному полі та жахливі руйнування Маріуполя. Бережани, Чортків та Кременець, — Господи, та вони ж, як з диснеївського фільму. Ці місця просто чудові. В Кременці чудовий замок, академія. Я сказав: “Це саме те місце, де я б хотів бачити наш бренд”. Я не хотів, щоб наші команди були лише в Києві, в київських торгових центрах. Тож ми почали розглядати ці маленькі містечка, крок за кроком. Оскільки ми виробляємо більшість наших меблів у Китаї, коли ми розглядали питання доставки та логістики, я зрозумів, що час та доставка будуть надто великими. Тож я почав роздивлятися, чи є тут якісь заводи матраців. Тому що меблі-меблями, а в першу чергу людині потрібний з меблів — матрац, потім вже ліжко, стіл і так далі. Ми дізналися про фабрику матраців в Кременці, зв’язалися з ними і я приїхав сюди вперше 2 жовтня 2022 року. В нас налагодилися дуже хороші стосунки з командою тут, є потенціал для розвитку. І так це все почалося.

Крістофер Екслайн у Кременці. Фото: Суспільне Тернопіль

 – Але ви могли б відкрити тут виробництво чи крамницю і повернутися до Гонконгу, але натомість залишаєтесь в Україні, чому?

– На це є кілька причин. Перша — я був глибоко зворушений, коли вперше приїхав сюди. Я завжди жив у великих містах, незважаючи на те, що навколо мільйони людей, там досить пусто. Коли ми приїхали сюди в перший день жовтня і я доставив понад 150 матраців біженцям та вимушено переселеним особам. І ти бачиш цих людей, вони — жертви. Вони там не тому, що вони хочуть там бути. Вони сиділи у школах, в притулку, у сховищах і в них навіть не було матраців. А я мав можливість допомогти. Я працював дуже важко, але я був неймовірно благословенний. Поговорив з сім’єю і сказав, що це те місце, де я повинен бути. Ні, я не хочу бути одним з тих, хто просто приходить, робить кілька фотографій з українськими дітьми і повертається до свого пентхаусу в Гонконгу, п’є джин-тонік і дивиться на цих людей звідти. Ні. Якщо в тебе є можливість щось змінити — то потрібно це робити.

Планую бути тут стільки, скільки потрібно

Ми почали тісно співпрацювати з мерією міста, отримали інформацію, які групи людей, зокрема похилого віку або дитячі садки, потребують матраци. І ми їм їх роздали. І для мене це дуже приємно. Я пообіцяв, що я особисто доставлю кожен матрац. Коли я почав отримувати дзвінки від військових, що вони потребують матраців — я не міг в це повірити. Тож я зрозумів, що маю доставити їх в Авдіївку, в села під кордоном з Росією, під Бахмут і Запоріжжя. І це було неймовірно для мене та моєї команди, що ми тут не просто, щоб налагодити бізнес, але щоб підтримати суспільство, людей. Я казав своїй команді: уявіть, наш бізнес, — ніби поїзд, який пересувається на двох коліях. Перша колія: наш бізнес і його розвиток, ми маємо робити справу, яка має сенс і пропонує людям те, що вони хочуть отримати, але з іншого боку: це країна, в якій йде війна. Тут в Кременеці ми маємо високе безробіття. Тут біля 3000 переселенців. Тож ми повинні допомагати і, як на мене, — це найкраще, що я можу зробити.І мені це подобається, тому я тут. І я планую бути тут стільки, скільки потрібно.

– Розкажіть детальніше про чохли на матраци “Трайдент”, які ви розробили в Кременеці і передаєте військовим?

– Так. Одне з найбільших задоволень, які отримую в Україні, це щодня отримувати відгуки від цивільних та від військових. Ми отримали повідомлення від військових, що вони потребують матраців, але вони мокнуть, тож це проблема. І я подумав: звичайно, вони ж сплять на них просто неба інколи. Тож ми придумали чохли на матраци — “Трайдент”. Вони міцні, а головне — на 100% водонепроникні. І ми доставляємо їх всюди. Їх легко транспортувати, переносити. Знаєте, українці такі винахідливі. Якщо у військових нема матрацу, вони просто наповнюють чохли листям, травою чи соломою і так роблять собі матраци. А потім просто викидають вміст, згортають чохол і беруть з собою в інше місце. Але ще важливіше, ніж для війська, “Трайдент” було важливо розробити для військових госпіталів. Із усього, що ми виробляли в компанії за своє кар’єру, я думаю, саме цим пишаюся найбільше. Ми отримали електронного листа, повідомлення від військового медика, що наші чохли насправді рятують життя. Тому що вони стійкі до інфекцій, їх легко чистити, тому вони не брудняться. Можливість винайти такий корисний інноваційний продукт — те, чим я задоволений.

Моє життя змінилося від перебування в цьому маленькому місті

– Я знаю, що окрім того, ви завершили Гарвардську бізнес-школу і близько двох тижнів тому читали лекцію для студентів львівського університету про бізнес в Україні під час війни з точки зору американського бізнесмена. Що було для вас найскладнішим і можливо неочікувано простим у процесі запуску бізнесу в Україні?

– Насамперед, звичайно, питання мови. Також — український споживач. Я вивчив дуже швидко українську культуру. Тому що в роздрібній торгівлі покупці заходять в крамницю і вони купують відповідно до своєї культури. Українські покупці не обов’язково довіряють людям з перших секунд або і зовсім не довіряють. Американці звикли довіряти, одразу усміхаються, бажають гарного дня і так далі. Я повинен був дуже швидко навчитися, як створити бізнес, котрий заслуговує довіру українців, навіть якщо я не можу з ними спілкуватися українською. І я думаю, що ми робимо це, навчаючись швидше з кожним днем. Так, я мав можливість спілкуватися в університеті Івана Франка у Львові з молодими дипломатами. Тож я розповідав їм трохи про те, шо називається в англійській мові “зворотня інженерія”. Це те, що я вивчив і ділився досвідом зі студентами. Ми вчимося дуже швидко. І мені це дуже подобається. Так, це відрізняється від організації бізнесу в Гонконзі, Сінгапурі чи Мадриді, Лісабоні чи Римі. Клієнти хочуть, щоб з ними спілкувалися з повагою і ми вивчили й далі вивчаємо вашу бізнес- культуру, і дуже задоволені цим. Я скажу вам, моє життя змінилося від перебування в цьому маленькому місті.

– Як саме? Розкажіть про це детальніше.

– Кожен тебе знає! І не тому, що я божевільний американський інвестор. Коли я йду площею, люди з повагою дивляться на мене. Ти не можеш відокремити себе від громади, коли ти тут, і спочатку це було не завжди легко, але я б ні на що не проміняв це. Перебування в маленькому містечку розплющило мені очі й моє мислення таким чином, як я ніколи не міг собі уявити. Коли я був тут у листопаді 2022 року, ми прожили тут 3-4 дні без води, без електрики, без тепла. Я міг би просто виїхати за кордон, але вирішив залишитися. Я ніколи не жив у маленькому містечку. Як я вже говорив про Гонконг — це одне з найбільших міст світу, територія майже така, як Кременець, але населення — 7,5 мільйонів людей. І от одного разу була одна з тих ночей, коли електрика щойно увімкнулася, я йшов до таксі, щоб дістатися до будинку, бо стало надто холодно, щоб йти пішки. І ви знаєте, тоді було мабуть 15 градусів нижче нуля. З водієм таксі я не зміг говорити, бо не знаю української. Але він під’їхав прямо до моїх вхідних дверей. Він знав конкретно, де я живу, і я дізнався, що всі точно знають, де я живу. У будь-якому випадку — це навіть краще, тому що візитівкою нашої компанії є те, що ми завжди говоримо правду, наша відкритість.

Крістофер Екслайн
Крістофер Екслайн. Фото: Суспільне Тернопіль

– Кріс, я думаю, що ваші друзі зі світу бізнесу запитували вас про те, чи варто інвестувати в Україну під час війни, чи, можливо, ще не час. Якою була ваша відповідь на це питання?

– Потрібно було зробити це ще вчора. Час інвестувати в Україну — зараз. Є кілька причин. Перша: як тільки буде оголошена перемога, Україна негайно стане частиною Європейського Союзу. Вона має бути частиною ЄС. Але також є люди, які чекають в кулуарах, щоб прийти сюди. Україна — складна країна, не в поганому сенсі, але це складна країна. І потрібен час, щоб навчитися працювати операційно на національному рівні. І я думаю, що ті компанії, які приїдуть сюди заздалегідь, будуть у кращій позиції. Також їх виправдання щодо страхування, я розумію, вони мають певну відповідальність. Але насправді питання безпеки полягає в тому, що кожен визначає свій рівень безпеки. Я не з тих, хто може сказати: Ні, я взагалі не боюся нічого. Ні, ми маємо бути вдумливими і зрілими. Ми повинні пам’ятати, що небезпека існує, але ви не можете дозволити цьому вивести вас з ладу, ви не можете дозволити цьому страхові контролювати вас та не бачити можливостей, які є у вашій країні. Реконструкція вашої країни буде найбільшою в світі. Є річ, в якій я можу запевнити і про що я розмовляю зі студентами не лише у Львові чи тут, але й в інших школах, — не їдьте! Залишайтеся тут! Якщо ви хочете побачити, яке ваше майбутнє, не їдьте до Нью-Йорка, не їдьте до Чикаго, не їдьте до Лондона, залишайтеся тут. Вдосконалюйте свою англійську, покращуйте свої навички, ставайте відповідальнішими. Тому що тут в Україні буде більше робочих місць, буде зростання заробітної плати, навіть в порівнянні з Північною Америкою чи Західною Європою.

Я знаю, що ви також працюєте зі студентами у місцевому коледжі й допомагаєте їм вивчати англійську мову.

Так, ви знаєте, як я казав своїй команді: я хочу, щоб мої дії були моєю основою. Ви ж знаєте, що я американець і ми можемо прекрасно говорити. У нас є красиві слова, але я запитав себе: Що мені важливіше як для американця і як для бізнесмена: те, що я говорю чи те, що я роблю?. Всі знають, що я можу поїхати будь-коли. Але я тут, бо я обираю бути тут. І якщо я дійсно вважаю, що мої дії мають бути моєю основою, чому б мені не проводити одну-дві години на тиждень з дітьми в місцевій академії, допомагаючи їм у розмовній англійській мові? Чому б мені не бути доступним для людей, які мають запитання? Чому б мені не навчати наших співробітників і студентів? Я дуже пишаюся та радий говорити, що студенти — це майбутнє України. І для всіх нас критично важливо зробити все, що ми можемо, щоб ці молоді люди залишалися тут, в Україні, й не думали про те, щоб переїхати до Сполучених Штатів Америки, Англії, Іспанії, Франції, Німеччини, Польщі. Вони мають знати, що їхні можливості є найкращими саме тут. І я думаю, що, будучи людиною, яка займається підприємництвом, яка є керівником глобальної компанії, я маю достатньо знань та досвіду, щоб говорити їм про це і давати свою оцінку.

– Наскільки я знаю, Україна є 27 країною, де ви відкрили своє представництво. Скільки людей працює на вас та скільки з них працює саме в Україні?

– Це гарне питання. Проте йдеться не так про виробництво, скільки про роздрібні магазини. Але так, я дуже пишаюся тим, що Україна є 27 країною, де ми відкрилися. В загальному у нас понад 700 працівників по всьому світу. В Україні наразі у нас є близько п’яти в Кременці. Також 25 є на заводі — це не мої працівники, але мої співробітники допомагають тримати цей завод в робочому стані. До кінця року у нас буде більше 75 або 80 співробітників, а до 2027 року, ймовірно, буде більше 1000 співробітників. І що б не сталося, ми завжди будемо базуватися в Кременці, а не в жодному іншому місті.

– Розкажіть нам більше про плани на цей та наступний рік. Чи плануєте ви залишитися тут, в Україні, чи переїхати куди-небудь?

– Ми не будемо постачати меблі з Китаю. Протягом останнього року ми працювали з різними виробниками в Україні і ми надавали їм наші дизайни ліжок, матраців, диванів та столів. Деякі з цих людей виробляють феноменально якісну продукцію. Тому я з гордістю можу сказати, що 99% всього, що ви бачили сьогодні в крамниці — це меблі, які ми виробляємо в Україні.

матрац купити
Матраци для військових. Фото: Крістофер Екслайн

– Чи плануєте ви експортувати ці меблі в Європу?

– Звичайно. У нас є 9 локацій в Європі, я б сказав, що наприкінці цього року або на початку 2025-го, ми почнемо експортувати ліжка, матраци в наші різні локації в Західній Європі. У нас є довгостроковий стратегічний план для України, який відбуватиметься незалежно від дня, коли Росія залишить окуповану територію. Тож якщо конфлікт продовжиться, я молю Бога, щоб цього не сталося, але якщо це станеться, наші плани щодо розширення є стійкими непохитними для цієї країни.

– З розмови з вами можна зробити висновок, що легко іноземцю отак під час війни взяти приїхати в Україну й відкрити тут бізнес. Але я думаю, що деякі складні моменти були, можливо, і зараз є. Чи можете розповісти про них, які саме труднощі вам доводилося долати??

– Коли я приїхав в це невеличке містечко, представникам мерії, членам міської ради було важливо одне — робочі місця для людей. Я не можу назвати жодного випадку корупції, у мене ніхто нічого не просив. Єдина річ, про яку мене попросили, це щоб вуличні собаки не стали товсті. Але жодний посадовець нічого в мене не просив, окрім створення робочих місць. Україна змінюється. Україна має змінитися. Я не можу коментувати чужий досвід, але те, що я бачив під час роботи з людьми, державними службовцями на національному та місцевому рівнях — це те, що вони всі хочуть змін. Хтось очікує, що Україна чарівним чином зміниться за одну ніч після 70 з гаком років радянських практик, — це наївно. Україна перебуває в цьому жахливому перетягуванні канату між Сходом і Заходом впродовж останніх тридцяти років. Але я бачив на всіх рівнях національного й місцевого врядування, всі намагаються змінитися — і вони зміняться. Оскільки інтеграція до Європейського Союзу продовжується, ці зміни зростатимуть також. Люди кажуть: “О, там корупція!”, але це не виправдання.

бізнес
Крістофер Екслайн з колегами. Фото: Суспільне Тернопіль

– І останнє запитання: що вам найбільше подобається в Україні?

– Мені подобаються люди. Мені подобається щирість людей, мені подобається дух людей. Я скажу вам ще дещо, що може створити мені трішки проблем: мені подобається цілісність української людини. Знаєте, що я казав дорослим і дітям — це дуже релігійна країна. І легко сказати, що в Бога є план, я впевнений, що є. Я вірю в Бога. Коли деякі країни отримали свободу в 1991-1999 році — вони не гинули за це. Українці вмирають за свою свободу кожного дня. Вони вмирають, захищаючи своє право на існування. Ці сім’ї втрачають синів, чоловіків, батьків, ви знаєте, що це так реально. І ці люди не здаються. Це дух України. Це той дух, який ми спостерігаємо зараз — Україна прагне до власної ідентичності та відродження власної культури. Це захоплююче, тож так, це те, що мені подобається в цій країні найбільше. Українці у 2004 та 2014 роках прийняли рішення на 100% безповоротне, вони йдуть за свободою. Свободою зборів, слова й висловлювань, свободою релігії, свободою робити те, що вони хочуть робити, обрати власний шлях і не бути залежними від влади. Та їм доводиться платити за це зараз. І це така ж свобода, яку побудували Сполучені Штати Америки.

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Суспільне
Теги: #інтерв’ю
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна

Статті

Інтерв'ю
У Тернополі в лікарні для воїнів виступив гурт “Kozak System”
09:15, 22 Травня, 2024

У Тернополі в лікарні для воїнів виступив гурт “Kozak System”

Блоги

ТОП новини тернопільщини: