Чим може привабити туриста з України Болгарія? Одразу ж відповім: Болгарія приваблює наших співвітчизників передусім своєю кухнею. Не морем – приміром, у Хорватії воно чистіше й спокійніше. Не супермаркетами й цінами в них – в деяких для збирання води, що капала зі стелі, підставляють допотопні відра. А от кухня болгарських ресторанів варта, мабуть, додаткового спеціального дослідження. Додам: на мій, доволі невибагливий смак. Хоча привела мене сюди не гастрономічна туга – просто несподівано з’явилася нагода знову скористатися болгарським “Добре дошли” (“Ласкаво просимо”). Надмірне потурання власним примхам у тяжкий для країни час? Заспокоюю себе думкою, що дехто потурає їм значно активніше. Причому – в місцях куди більш екзотичних, ніж Балкани. І – з патріотичною словесною тріскотнею, гордовито випнутими грудьми і виразом несправедливо звинуваченої доброчесності на обличчі.
Спершу думав, що нічого нового в порівнянні з тим, що бачив раніше, для себе не відкрию – та сама знайома місцевість, море, яке може гостинно зустріти доволі пекучими медузами, або ж схожими на зарослі низькорослих кущів водоростями… Все ж, деякі нові враження додалися. Найперше – коли виникла потреба помити руки в доволі ошатному туалеті ресторану, для чого довелося спробувати повернути ручку крана умивальника. Отут на мене чекав surprize, чи, по-тутешньому, изненада…
Перегляньте також:
Умивальник
Крутнув ручку вгору і вниз, але з крана нічого не текло. Повторив дію – з тим же результатом. Не гаючи часу, вийшов у хол і чистою англійською (в оксфордському варіанті) сповістив клерка, що сидів за віконцем Reception, що води в туалеті немає. Молодий хлопчина мав усі підстави подивитися на мене як на неадеквата чи пришельця з кам’яного віку, однак пішов зі мною в приміщення з буквами WC на дверях і терпляче показав, що ручку крана слід не повертати вгору-вниз, а відвести вбік. Водичка одразу ж потекла. Мені стало ніяково за своє невігластво, про що я й сказав юному клерку, та він лише з розумінням ледь махнув рукою – напевно, вже стикався з подібним…
“Пердета”, “кака”і… “Zajebisty”
Умивальником болгарські загадки не обмежуються – тут можна зробити для себе й чимало філологічних відкриттів. Коли, приміром, побачите написане великими буквами “Пердета” на вітрині магазину, то не ламайте голову й не вигадуйте різні сороміцькі варіанти – йдеться всього лише про фіранки чи штори. Також увагу українського туриста приверне промовиста назва мережі торгових закладів “Zajebisty”. Хто підкинув болгарам саме такий варіант назвиська – можна лише здогадуватися. Також можна здогадуватися, звідки в мову болгарських тінейджерів прийшло добре відоме для наших вух “бл.дь” – наважуся припустити, що не від Кирила і Мефодія. А ще не менш підозріле для нашого вуха “кака” болгарською означає… старша сестра. Отож, якщо маєте зі своєю старшою сестрою якісь (борони боже) непорозуміння – сміливо їдьте разом з нею до Болгарії й називайте її там отою “какою” привселюдно скільки душі завгодно – у місцевих мешканців не виникне підозри щодо вашої адекватності…
Легальний кастет
Під час вечірньої прогулянки вулицею, що тягнеться вздовж берега моря, наслухаєшся, здається, всіх європейських мов. І надивишся теж багато на що. Мені, приміром, попалася дорогою ятка, власник якої торгував сувенірними кастетами. Коли приміряв один з них – майстерно, сказати б, художньо виготовлений,- то відзначив, що він цілком може бути використаний як зброя: вріжеш комусь по фізіономії (чи отримаєш від когось) – мало зовсім не здасться. І що в Україні за такий сувенір можна було б накликати на свою голову… принаймні трішки неприємностей – в залежності від можливостей їх “розрулити”. У відповідь на цю мою репліку торговець сувенірами “подвійного призначення” відповів на ламанім “общепонятном”, що у них це все – цілком законне.
– То, може, у вас і мафія легалізована?, – спробував пожартувати я, побачивши, як з іномарки неподалік вийшла група понурих і далеко не тендітної статури молодиків.
– А в нас один з колишніх прем’єрів відсидів 12 років, – повідомив з усмішкою власник ятки.
Lifeguards
Втім, у тому, що закон і правила тут таки діють, довелося пересвідчитися на пляжі під час невеличкого шторму. Там через кожні 100 метрів один від одного розташовані рятувальні пости, а рятувальники у жовтих футболках з написами Lifeguard і рятувальними буями з прив’язаними до них довгими шнурами уважно слідкують за тими, хто занадто, на їхній погляд, віддалиться у неспокійну погоду від берега, і свистками повертають порушника на безпечні відстань і глибину. Коли море трохи штормить, звуки цих свистків чути по всьому берегу. Як розповів мені один з отих Lifeguards, з яким випала нагода поспілкуватися під час, подібно до того, як правила дорожнього руху написані кров’ю, правила поведінки під час купання написані загубленими (нерідко – через власні легковажність і дурість) життями тих, хто ступив з берега у море, але вже не повернувся з нього…
Однак величеньке число рятувальників нездатне вберегти якусь занадто вразливу душу від видовища, яке може постати перед нею просто на березі…
Нудистський пляж
Коли вперше побачив це під час тривалої пробіжки берегом моря, то подумав, що від втоми середнього ступеню в мене почалися галюцинації: особина чоловічої статі солідного віку і з доволі драглистим тілом (у костюмі Адама це добре помітно всім охочим) спокійно і методично перебирала рукою свої геніталії. Не встиг я роззявити рота від подиву, як побачив, що цей екземпляр тут далеко не єдиний: неподалік теж далеко не юна дама, з тілесами вельми сумнівної якості (з точки зору пропозиції та попиту в першому-ліпшому дешевенькому борделі) гордо випнула своє стегно, а для підкреслення величності пози – ще й підборіддя. На цій невеличкій ділянці пляжу, куди вільно залітають не лише чайки і альбатроси, а й заходять індивіди, одягнені (що за відсталі й примітивні погляди!) у плавки чи купальники, можна побачити зразки плоті на різні смаки й уподобання – без будь-якого прояву дурнуватої сором’язливості з боку їхніх власників. Що з цього приводу каже Българска православна църква? А…хто її знає, що вона там каже – на самопочуття присутньої тут публіки це ніяк не впливає…
Дорога додому
Вона не така бадьора, як тиждень перед тим, коли їдеш на відпочинок. І налаштовує переважно на сумовито-філософські роздуми. Чому, приміром, в Румунії, яка в радянську пору була об’єктом жартів з переважанням слів “каруца” (віз, візок) і “мамалига” (значення зрозуміле), нині цілком пристойні дороги, й взагалі, виглядає вона доволі впорядкованою? А ще і в Румунії і в сусідній Болгарії в небі повагом пролітають пасажирські авіалайнери – уже трохи забута в нас картина. Крім цього, трохи відхилившись від головної теми розмови про потопельників, рятувальник на Сонячному Березі, скрушно повідомив, що в Болгарії й нині повно російських агентів, які влазять всюди, де лише можливо – не можуть, вочевидь, пробачити колишній “16-ій республіці СРСР” співчутливого ставлення до України і реальної допомоги їй озброєнням. “Але ми – в НАТО, а це для нас парасолька і гарантія”, – сказав він.
Ми ж наразі не в НАТО, а боремося сам-на-сам з жорстоким і винятково підступним ворогом. Тому рідна Україна зустрічає сигналом повітряної тривоги. Втім, до нього вже звиклося – як звик на другий-третій день пробіжок на болгарському пляжі до не завжди естетичного видовища нудистів…
Ігор Дуда
