Три історії кохання, яке народилось в зоні АТО (Фото)
“У зоні АТО на Донбасі десятки сердець патріотів стали битися в такт. Герої деяких з цих історій встигли створити щасливі сім’ї, інші ще тільки збираються в спільний життєвий шлях, а деяких, на жаль, розділила смерть. Дню всіх закоханих присвячується”, – написала журналістка Тетяна Бауліна у своїй статті для Обозревателя.
Любов з госпіталю
32-річний Віктор Кардаш з Миколаївщини потрапив в Центральний військовий госпіталь в Києві восени 2015 року. До АТО чоловік викладав дітям хореографію і вів активний спосіб життя. Волею долі і серця Кардаш мобілізувався в морську піхоту. Боєць виконував завдання на передовій, а своє важке поранення отримав на полігоні в Урзуфі.
“Разом з побратимами виконував бойові завдання під Маріуполем. На початку осені підрозділ перевели на навчання в Урзуф Донецької області. На полігоні 28 вересня відбулась нещастя. Заклинило трос в АГС, і зброя вистрілила. Важко поранило Віктора, який стояв ближче. Хлопцю надали першу допомогу і швидко відвезли в лікарню. Але лікарям ні в Дніпрі, ні в Києві врятувати праву ногу не вдалося, тому що від життєво важливого судини майже нічого не залишилося “, – писали про Віктора на сайті” Герої АТО “.
Нову віру в життя Кардашу подарувала волонтер Ольга. У лютому на відкритті виставки “Переможці” про бійців, які втратили на неоголошену війну кінцівки, Віктор зробив коханій пропозицію, і вона відповіла: “Так!” У червні пара зіграє весілля, волонтери вже подарували молодим весільну подорож в Лондон, плаття і макіяж для нареченої.
Ще одна пара, яка сформувалася в столичному військовому госпіталі, – Олексій Аванесян і волонтер Олена. У грудні 2015 року вони зіграли весілля, і можуть бути прикладом любові, для якої немає перепон.
Закохані познайомилися влітку 2014 року. У госпіталь Олексія привезли прямо з передової. У Іловайськ котлі осколками від ракети “Граду” йому сильно посікло ноги. Уже в Києві ліву ногу довелося ампутувати. Лена весь цей час була поруч з Олексієм, і тепер вони щасливі, що знайшли один одного і стали сім’єю.
На передовій
Історію Ірини та Романа розповіла користувач Facebook Аліна Фурман. “Історія цих хлопців почалася 30 грудня 2014 року. Будучи волонтером і журналістом Ірочка часто їздить в АТО і там, знімає не тільки дивовижні сюжети, про те як живуть хлопці на передовій, а й всіляко їм допомагає: від провізії до необхідних технічних інструментів .. .
В один з таких виїздів Іринка разом з волонтерами везли 2 тонни вантажу. Одну тонну хлопці залишили в Луганській області, в з іншого поїхали в бік Донецька. Але, як виявилося пізніше, не всі волонтери вміють впоратися зі страхом. У цій ситуації дорослі залишили дівчинку на снігу посередині Красноармійська і Донецька, забрали броники і поїхали …
Але, на щастя, в цей час їхали хлопці, українські бійці однієї з частин ЗСУ. І саме в цій машині виявилася доля Іри.
Рома, вперше побачивши Іру не міг повірити в те, що ця тендітна і ніжна, на перший погляд, дівчина – журналіст і волонтер. Але поспілкувавшись з цією красунею, Ромка зрозумів, що більше не захоче її нікуди відпускати від себе … І всіма своїми якостями і справами намагався довести, що стане для неї гідним чоловіком і опорою.
Вони разом проживали в АТО ті моменти, які деякі пари не переживають і за десятки років спільного проживання. Але всі моменти, які Іра і Рома пройшли разом лише довели, що таке любов, жертва, і що таке залишатися люблячим і коханим, не дивлячись на перешкоди, ворогів і недоброзичливців … “- написала Фурман.
Назавжди разом
На жаль, не всі історії про кохання на війні мають щасливий кінець. Одними з найтрагічніших стали фронтові відносини журналістки-військовослужбовця з Одеси Лери Бурлакової, яка за останній рік встигла в АТО вийти заміж, розлучитися, знайти свою справжню любов і втратити її.
“10:30. Ти прокидаєшся, обіймаєш його ще міцніше, тицяє пальцем:
– Люблю тебе, зайченя. Ось тобі.
– За що-о-о?
– За те. Що ти. Найкращий. Хлопець. На. Світі.
– Чи не перебільшуй, Лерика, – сміється.
15:10. Ти сидиш на колінах біля нього. 200-й. Ноги відірвані. Цілуєш в плече. Грієш закривавлені пальці диханням. Цілуєш ці пальці. Тільки б не відпускати “, – напише 30 січня 2016 року у своїй сторінці в Facebook Бурлакова.
Це він, Анатолій Гаркавенко з позивним “Морячок”, став справжнім коханням журналістки-бійця. Вони були разом всього п’ять місяців, хотіли разом поїхати у відпустку з передової і потім розписатися. Але на фронті ще були справи, і закохані вирішили ще трохи залишитися.
За свої 25 років “Морячок” встиг повоювати в лавах ДУК ПС, ОУН та 93-ї механізованої бригади. Будучи сапером останньої Гаркавенко загинув під час виконання бойового завдання.
“І я пишу. Пишу книгу про Морячка, останню сторінку якої я повинна буду дописати в березні, на 40-й день. У нього вдома. Я ще й гадки не маю, яка та сторінка буде. Тому що це зовсім не художня література. Це наша безглузда життя “, – вже в лютому напише Бурлакова.
Незважаючи на смерть, журналістка вірить, що вони з коханим назавжди разом. Нещодавно Бурлакова зробила татуювання на кисті: “Скоро холодна зима. Губи Зведені німотою. Смерті на світі нема – я повернусь за тобою”.