Телеведучий Костянтин Грубич про Тернопільщину: «Я думав, мене вже важко здивувати»
За сорок років у журналістиці він об’їхав майже всю Україну, записав тисячі сюжетів та інтерв’ю, відкрив глядачам маловідомі місця, унікальні рецепти й неймовірні людські історії. Здавалося б, людина з таким досвідом навряд чи ще може чимось по-справжньому захопитися. Та чотири дні на Тернопільщині стали саме такою подорожжю. Дорогою до Києва легендарний журналіст Костянтин Грубич розповів про мрію і людей, які змінюють Україну.
Пише CITY LIFE BUSINESS Тернопіль.
— Ми дуже зраділи, коли дізналися, що їдемо саме сюди, — усміхається він. — Наш режисер Віктор Тірюто взагалі називає Тернопільщину своєю улюбленою областю України. І знаєте… після цих чотирьох днів я почав його розуміти. Тут ландшафт живий. Тут Товтри, пагорби, Дністровський каньйон… Місцями навіть здається, що вже починаються Карпати. А поруч — Зарваниця, Почаїв, десятки сакральних місць. Такої концентрації духовної та природної краси ще треба пошукати.
“Я побачив монастир — і серце буквально затьохкало”
Особливо емоційною стала для нього поїздка до Бучача. Востаннє він був тут майже двадцять років тому — ще кореспондентом ТСН. Тоді знімав сюжет про Василіянський монастир і його настоятеля, який не лише відроджував духовне життя, а й збудував невелику гідроелектростанцію, розвиваючи громаду.
— Я побачив монастир — і серце буквально затьохкало. Уже немає того настоятеля, але я побачив, у якому прекрасному стані сьогодні святиня. І це дуже надихає.
Для журналіста це стало ще одним доказом: історія не закінчується там, де закінчується телевізійний сюжет. Якщо люди продовжують працювати, їхні справи живуть десятиліттями.
Саме тому його захопила історія арт-простору в будинку лауреата Нобелівської премії Шмуеля Агнона. Не тому, що будівля старовинна, а тому, що її відновлюють завдяки співпраці місцевої громади та соціально відповідального бізнесу.
— Ми ніби виконуємо комерційне замовлення, але мені, як журналісту, набагато цікавіше інше. В основі всього лежить людська ініціатива. Люди самі вирішують, що потрібно їхньому місту, а бізнес допомагає це реалізувати. Ось це справді варто показувати.
Повертаючись увечері з тернопільського ресторану Ігоря Парія, Грубич раптом звернув увагу не на архітектуру, дороги чи захід сонця. Його погляд зупинили… півонії. Квітів було так багато, що вже дорогою до готелю він написав у соцмережах: “Я б назвав Тернопіль столицею півоній.” Наступного ранку місцеві медіа обговорювали цю фразу, а телеведучий жартував, що місту тепер залишається лише започаткувати фестиваль півоній. Але ця історія говорить не стільки про квіти, скільки про самого Грубича — він уміє помічати деталі, з яких народжується атмосфера міста.
Для багатьох українців Костянтин Грубич назавжди залишиться людиною, яка відкриває гастрономічну Україну.
Сам він жартує: Наготувався вже. Хоч за потреби можу посмажити страусині яйця біля Джуринського водоспаду чи ще щось смачне вигадати.
Сьогодні його значно більше захоплюють людські історії та новий телевізійний проєкт «Тихі зірки». Він розповідає про людей, яких майже ніхто не знає, хоча саме вони часто є справжніми героями нашого часу. Не про знаменитостей чи рекорди. А про тих, хто змінює світ навколо себе. Особливо телеведучого захоплюють долі людей, які, попри біль, не опускають рук. Саме такі історії, переконаний він, залишаються в серці набагато довше, ніж будь-які рейтинги.
“Журналістика починається з цікавості”
Голос Костянтина стає особливо впевненим, коли говорить про професію. Його порада молодим журналістам звучить дуже просто: «Любіть людей. Бо якщо вони вам не цікаві — ця професія швидко стане тягарем».
Саме цікавість, переконаний він, допомагає ставити правильні запитання, знаходити героїв і відкривати нові теми.
— Треба зрозуміти, у чому твій талант. Усім місця вистачить. Але кожен має знайти своє. Людська увага, коментарі та перегляди – найкраща винагорода для журналіста, а ще – коли запрошують до участі в проєкті, бо саме вас уявляють у цій ролі.
Шанувальники пишуть Грубичу, якби він працював у Штатах чи Великобританії, і був тим, ким є для України, то став би мільйонером.
– Соцмережі — можливість чи пастка?
Попри активну присутність у цифровому просторі, сам Костянтин чесно визнає: короткі відео можуть буквально «з’їдати» життя. Одного разу, каже, настільки захопився переглядом стрічки, що непомітно минуло три години. Відтоді намагається бути значно обережнішим. Водночас він розуміє: майбутнє медіа — саме у поєднанні телебачення, YouTube, цифрових платформ і соціальних мереж. Головне — не втрачати якісний зміст. Якою б не була спокуса високих заробітків блогерів, Грубич не погодиться висвітлювати весь побут у соцмережах.
Що робить людину щасливою, яку знає вся країна?
Відповідь прозвучала напрочуд просто.
— Якщо у нас все добре з дружиною. І якщо мої діти щасливі.Мене робить щасливим «щастя моїх рідних».
Мрія, яка досі не здійснилася
За роки медійної кар’єри Костянтин Грубич записав тисячі розмов з різними людьми. Та одна розмова залишається мрією: інтерв’ю з Ліною Костенко.
Він усміхається, що письменниця не дає йому інтерв’ю, але принаймні має його книжку «Смачна країна» і навіть одного разу готувала гарбузову кашу за його рецептом. Для нього це теж маленька перемога.
Людина, яка досі дивується світу
За кадром телевізійних програм Костянтин Грубич залишається тим самим хлопчиком, який колись мріяв літати, як Карлсон (навіть намагався злетіти з даху з саморобним пропелером), та бути артистом. Можливо, саме ця дитяча допитливість, щирість і не дозволяє йому втрачати інтерес до життя. А от мрію «зіграти в кіно самого себе» – ще варто здійснити.
Наприкінці нашої розмови Костянтин Грубич сказав дуже просту, але сильну річ. Українці різні. Ми формувалися століттями під тиском різних імперій, але, попри все, вистояли. «Ми — як квіти крізь асфальт», — сказав він. І, мабуть, саме ця фраза найкраще пояснює не лише характер нашого народу, а й самого співрозмовника. Людину, яка не втомлюється помічати красу, знаходити героїв і нагадувати всім нам: найбільші відкриття завжди починаються зі щирої цікавості до людей.
