Євро’2016 триває далі без збірної України, але цієї втрати якось не відчули ані інші учасники, ані їх уболівальники. Статус аутсайдера, який все зручніше приміряє наша команда, значимості їй, звісно, не додає. Не помітили, видається, свого вильоту і гравці української команди. Нині вони насолоджуються яскравим сонцем, теплим піском та морем десь в екзотичних куточках світу, а свою “пречудову” гру згадують хіба що в жахливих снах.
Щоправда, щастило так далеко не всім. Футбол — більше, ніж гра, зі всіма елементами (і не завжди позитивними), що цей крилатий вислів супроводжують. І історія гри мільйонів пам’ятає чимало трагічних сторінок, коли після невдалих виступів на великих турнірах змагання завершувалися трагічно і для окремих футболістів, і для цілих команд, і навіть для цілих країн.
Перегляньте також:
- Як потрапити в екіпаж танка “Leopard”
- Керівник будівельної компанії «Креатор-Буд» Ігор Гуда взяв участь у Західноукраїнському бізнес-форумі
1969 рік. «Футбольна війна»
У червні 1969 року команди Сальвадору і Гондурасу мали зіграти між собою матчі плей-офф за вихід до фінальної частини чемпіонату світу 1970 року. Відносини між цими двома країнами на момент поєдинків були дуже напруженими внаслідок проблем територій, а також великого боргу Гондурасу перед Сальвадором. Ігри стали каталізатором конфлікту.
Перший матч у Гондурасі господарі виграли 1:0, і вже тоді навколо гри спалахнуло кілька конфліктів. У матчі-відповіді футболісти Сальвадору перемогли 3:0, а після матчу вболівальники господарів сильно побили футболістів і вболівальників Гондурасу. За чинними на той момент правилами кожна команда виграла по одному поєдинку, різниця м’ячів не враховувалася, тож довелося грати ще один матч на нейтральному полі — у Мексиці. Його 26 червня збірна Сальвадору виграла у додатковий час — 3:2.
Третій матч грали вже на тлі розриву дипломатичних відносин між країнами, слідом відбулося кілька дрібних воєнних сутичок, і 14 липня Сальвадор почав повномасштабний наступ на територію Гондурасу. Війна тривала до 20 липня і завершилася поразкою обох країн. Бойові дії надовго знекровили їх економіку, а втрати загиблими склали до 6 000 осіб, пораненими — до 15 000. Мирний договір між країнами було підписано лише через 10 років.
Збірна Сальвадору на наступному етапі відбору подолала команду Гаїті і вперше потрапила до фінальної стадії чемпіонату світу, де на груповому етапі програла всі три матчі із загальним рахунком 0:9.
1994 рік. Фатальний автогол
На чемпіонат світу’1994 збірна Колумбії з Вальдерамою, Рінконом, Валенсією та Аспрілією у складі їхала в статусі одного з фаворитів, але вже перший матч з Румунією приніс негативні емоції її вболівальникам — південноамериканці програли 1:3. Другий матч в групі проти США набув статусу вирішального для Колумбії, та на його підсумок вплинув прикрий автогол на 32-ій хвилині — 27-річний захисник колумбійців Андрес Ескобар, перериваючи небезпечний простріл, зрізав м’яч у власні ворота. А на початку другого тайму американці забили й другий гол. Отож, колумбійці хоча й на 90-ій хвилині один гол відіграли, а потім виграли й у Швейцарії — 2:0, посіли в групі останнє місце і достроково поїхали додому.
Разом з командою повернувся до Колумбії й Андрес Ескобар. Чемпіонат світу ще тривав, коли він 2 липня 1994 року під’їхав до одного з барів у рідному Медельїні. Раптом із бару вийшов Умберто Муньос, який працював охоронцем в одного з місцевих гангстерів. Він вийняв пістолет і кілька разів з близької відстані вистрелив у Ескобара, після кожного пострілу вигукуючи: “Гол!” Андрес загинув на місці, Муньоса засудили на 43 роки за гратами, але у 2005-ому він вийшов на волю за “хорошу поведінку”.
1966 рік. Концтабір для корейців
У 1966 році збірна КНДР після розгрому Австралії в двох матчах із загальним рахунком 9:2 і відмови від участі в чемпіонаті всіх африканських збірних вперше отримала пряму путівку на Мундіаль. Непростий склад відбіркової групи і дебютна поразка від збірної СРСР 0:3 віднесли північних корейців до аутсайдерів. Однак у наступних матчах КНДР зчинила фурор. Спочатку корейці відібрали очко в Чилі, зрівнявши рахунок (1:1) на 88-ій хвилині, а потім вписали одну з найганебніших сторінок в історію збірної Італії, перегравши Скуадру Адзурру — 1:0.
Дива продовжилися і в чвертьфіналі, де щира корейська команда вела у рахунку на 25-ій хвилині гри з португальцями — 3:0. Невідомо, хто б тоді зупинив корейців, якби не легендарний форвард португальців Еусебіо, який в тому матчі відзначився покером. У підсумку португальці перемогли 5:3, а корейці залишили чемпіонат.
Утім, вдома команду сенсаційних героїв чекав аж ніяк не теплий прийом. Партійне керівництво країни якось дізналося, що перемогу над італійцями футболісти вирішили відсвяткувати в місцевому барі. І хоча алкоголь гравці не вживали, їхня поведінка була розцінена як неприпустима. Всю команду, за винятком одного нападника, який не пішов до бару через хворобу, вислали у концтабори, де більшість футболістів померли.
Цікаво, що учасники другого виходу Північної Кореї на чемпіонат світу’2010 ледь не повторили долю попередників. Тоді команда КНДР вже на сенсації не спромоглася, програвши усі три групові матчі Бразилії, Португалії та Нігерії із загальним рахунком 1:12. Тоді вину за поразку взяв на себе тренер, якого відправили на виховні роботи, а з футболістами лише провели шестигодинну бесіду про неприпустимість такого футболу у їх виконанні.
Реформування — розформування
Та першим на рейки футбольних репресій став, звісно, СРСР. У 1952 році в 1/8 фіналу Олімпійських ігор радянська команда не змогла обіграти збірну Югославії. За 15 хвилин до завершення гри збірна СРСР програвала 1:5, але неймовірними зусиллями зуміла до фінального свистка зрівняти рахунок — 5:5 (три голи в тій грі забив хокеїст Бобров). Та перегравання, яке відбулося вже за два дні, знову зафіксувало перевагу Югославії — 3:1.
Вже у Союзі футболістів чекала обструкція. У спеціальному футбольному “наказі” говорилося, що футболісти ЦДСА, які складали “основу” тієї збірної, “незадовільно” виступили на Олімпіаді та завдали “серйозної шкоди” радянській державі. Внаслідок цього команду ЦДСА зняли з розіграшу чемпіонату СРСР та розформували. П’ятьох гравців позбавили звань майстра спорту і дискваліфікували, решта змушені були шукати собі інші команди.
Своєрідне розформування відбулося і в збірній Нігерії, коли вона у 2010 році не зуміла вийти з групи на чемпіонаті світу. Футбольна федерація цієї країни у рамках кампанії реформування футбольного господарства заборонила своїй збірній два роки брати участь у будь-яких змаганнях. Як результат, у 2013-ому нігерійці виграли Кубок Африки, а в 2014-ому вийшли з групи на Мундіалі.
Масштабне антикорупційне реформування відбувалося і в Китаї після поразки 1:5 національної збірної від слабенького Таїланду в 2013 році. Але там все закінчилося жорсткіше — два колишні президенти федерації футболу КНР і колишній капітан збірної “загриміли” за ґрати на десять років, а ще чотири гравці збірної отримали покарання у вигляді великих штрафів і позбавлення волі на термін до шести років.
