Річниця … Дуже невесела дата, точно не свято. День, коли кожен повинен сам собі чесно відповісти на питання: якщо повернути все рік тому, повів би ти себе точно так само.
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
А Вони? Мені соромитися нічого і опускати очі ні перед ким. Хіба що за те, що не розкидав тоді, коли мав можливість, кулі в лоба тим, хто цього просив і заслуговував.
Хоча, тоді здавалося, що люди не дадуть себе обдурити. Упевнений в людях і зараз, яким би полярним ні став і ні виглядав світ навколо за останні 12 місяців. Пора перестати стояти один до одного дупами, з зав’язаними очима і заліпленими вухами, нормальним людям.
А повернутися один до одного обличчям, спокійно і чесно поговорити – і разом встати монолітної шеренгою проти тих, хто вважає Народ бидлом, ватою, вишіватой, лохами, рагулями і тупим безграмотним керованим електоратом.
Пам’ять не спить. Попіл Клааса (Андрюхи Дигдаловіча, Сергійка Нігояна, Саші Плеханова та інших Людей, що впали на землю і що полетіли в небо) – стукає в моєму серці. Як Тіля Уленшпігеля. Бути добру. Миру – бути.
