Тернопільський академічний драмтеатр запрошує 28 березня глядачів на нове сценічне прочитання «Лісової пісні» Лесі Українки
Премʼєра.
- Опубліковано: Микола Шот
- —
- 26 Березня, 2026
«Їм промовляти душа моя буде», – каже Мавка, героїня славнозвісної «Лісової пісні» Лесі Українки. У Тернопільському академічному драмтеатрі ім. Тараса Шевченка знову промовлятиме Мавчина, а отже, Лесина душа. Адже до 155-річчя від дня народження видатної письменниці та свого професійного свята тут запропонують нове сценічне прочитання «Лісової пісні». Удруге цей твір кохання й зради, болю й прощення на театральних підмостках у Тернополі ставить народний артист України Олег Мосійчук.
Скільки насправді на сцені Тернопільського драмтеатру за час його існування звучала «Лісова пісня», важко достеменно мені сказати. Але й нині тут зустрінете кілька Мавок, тобто акторок, які в різні часи втілювали образ цієї головної героїні. Зрештою, Олег Мосійчук уперше запросив шанувальників театрального мистецтва на власну постановку Лесиної драми-феєрії ще чверть століття тому. Вистава була в репертуарі театру понад десять років. Тепер Олег Петрович знову звернувся до, як каже, геніального драматичного твору. Ні, нова робота – не відбиток колишньої постановки. Твердить, що було цікаво не повторити колишнього, а віднайти (навіть для себе) нові барви, речі, які не прочитав у своєму сценічному матеріалі 25 років тому. Тож премʼєрна інсценізація «Лісової пісні», як зазначає сам режисер, «вся зрушена до дня нинішнього». Треба розуміти, що зʼявилося чимало нових сцен. Взяти хоча б сили Пропасниці (акторки Юлія Небесна та Наталія Олексів). Якщо в минулій виставі її згадували лише ремаркою, то тепер ввели у конфлікт з основними персонажами заради подій у фіналі постановки. Навіть з цього факту випливає, що Олег Мосійчук усе-таки не йшов навпростець Лесиним текстом, щось до цієї загальної атмосфери додав і своє, добре усвідомлюючи, що треба зберегти все те, в що «вкладала душу драматургиня». Відомо, що авторка боялася, щоб її «Лісова пісня» не стала звичайною казкою. «Гадаю, це твір планетарного масштабу за емоціями, проблемами, які порушує Леся. Мусимо про це мовити, доносити глядачу», – підкреслює режисер. Тому він водночас «прагнув, аби вистава була доступна всім – і малим, і дорослим, хоч завершальна частина театральної дії аж ніяк не дитяча».
Перегляньте також:
- У Тернополі відбулася тиха акція до Дня пам’яті загиблих у Маріупольському драмтеатрі
- Марія Матіос та Рівненський драмтеатр представлять виставу «МАМИ» у Тернополі
Знаємо, що хрестоматійна «Лісова пісня» за жанром драма-феєрія. У Тернопільському драмтеатрі вирішили означити її, як містерія кохання. Я б сказав, що це радше містерія любові, адже таке поняття увібрало у себе не лише струни душі закоханих, а й щирого пошанування природи, народних звичаїв, переказів, узагалі самого життя.
Безперечно, постановка – масштабна, складна і за світлом, і за іншими сценічними засобами. Пластичним вирішенням театрального дійства зайнялася Наталія Олексів. «Пластика додає певної динаміки виставі не для картинки, а за суттю», – пояснює режисер-постановник. Музичним наповненням перейнявся Олег Петрович сам. До минулої постановки музику писав композитор з Волині Петро Свист. Зараз звернув увагу на пісенні рекомендації Лесі Українки, які, як відомо, авторка подала наприкінці свої драми-феєрії.
«Основою Лукашевих мелодій на сопілці залишається те, що пропонувала Леся», – зауважує режисер.
З минулого Олег Мосійчук залишив і сценографічну ідею нині світлої памʼяті заслуженого діяча мистецтв України Казимира Сікорського та присвятив її 90-річчю від дня народження свого «друга й вчителя». Каже, що атмосфера, яка тривала тоді в роботі над «Лісовою піснею», залишила в його душі «багатющу штуку вселенського добра». До Тернополя режисер приїздив у той час ще з Чернівців. І свою постановку «виболював» разом з Казимиром Сікорським. Тому художнє оформлення теперішньої вистави в задумі пана Казимира для Олега Мосійчука – не лише данина памʼяті, теплий спогад, для нього «ця людина жива».
Для головної героїні «Лісової пісні» – Мавки теж важлива людяність, доброта, любов. Відаємо з драматичного Лесиного твору, що Мавка пройшла не лише квітами кохання з Лукашем і тернами його зради, вона знайшла місце у своєму серці й для великого прощення – повернула йому людську подобу силою свого слова. Олег Мосійчук будував фінальну частину власної нової постановки, як прощення мудрої природи. Мавка пізнала кохання через музику, гармонію. Тож остання мізансцена – дитинка Килини тримає в руках сопілку. Режисер відійшов від трактування авторки й в образ Хлопчика (акторка Тамара Чиж) із сопілкою вкладає сподівання, що той, вирісши, не піде батьковим шляхом зради. Бо зрада чи в коханні, чи в будь-якій іншій субстанції – це завжди потрясіння, жахлива руйнація довіри, почуттів, вірності, стосунків.
Є в режисера й сподівання, що його нова сценічна робота прикрашатиме репертуар Тернопільського драмтеатру багато років. А отже, він підготував два склади акторів, які доносять глядачу всі думки й роздуми, сентенції й гармонію, мрії й бажання героїв «Лісової пісні». Як саме добирав Олег Мосійчук акторів на ту чи іншу роль? Мовить, що для нього завжди в пріоритеті актор, який «має потужну внутрішню пластику», бо саме такому під силу будь-який образ, персонаж. Знаємо, що Леся Українка у своїй драмі-феєрії кожну дію розгортає з певної пори року. І початком є провесінь. Режисер переконаний, що ця рання весна має бути в молодих душах талановитих акторів. Роль Лукаша він запропонував Максимові Сименюку та Андрію Ковальському, які лише кілька років у складі театру. Максим, зокрема, вперше працював над творенням головного образу у великій театральній праці. «Роль гідна, добра, з якою хочеться працювати, в якій можеш насолодитися», – стверджує він. А от акторка Оксана Яцишин завжди до ролі налаштовується музикою й молитвою. Разом з молодою акторкою Катериною Папушею вона творить образ Мавки. Мовить, що цією роботою хоче донести до глядача «віру, що є любов, та щоб ніколи не зраджувати».
Я ні за жодних обставин не стараюся насаджувати комусь власної думки щодо мистецьких дійств, не робитиму цього й щодо нової постановки «Лісової пісні» Кожен сам має подивитися цю вистави, обміркувати, скласти власні враження. У Мавки в лісі від гри Лукаша на сопілці, як випливає з Лесиного драматичного твору, пишніше розквітала дика ружа, ставав білішим квіт калини, водночас кувала зозуля й співав соловейко. Тож дивіться виставу, будіть свою уяву, творіть власні образи, виявляйте почуття!
Микола Шот
Світлини автора
