Мала Іловиця розташована на містичному перехресті Тернопільщини, Волині, Рівненщини. Тут знаходиться церква, щойно збудована за заповітом преподобного Амфілохія Почаївського (в миру Яків Головатюк), святі мощі якого покояться у Лаврі.
Перегляньте також:
- СБУ і Нацполіція затримали у Рівному рецидивіста, який на замовлення фсб підпалив службовий пікап ЗСУ
- Відомих тернопільських медиків нагородили орденом святого Пантелеймона
Вже декілька років відомий тернопільський художник Богдан Ткачик, який сьогодні є іменинником, має велику честь писати для неї ікони. Всього має бути 70 образів (включно з іконостасом).
Дізнавшись про те, що художник створив єдину у світі ікону із зображенням Тараса Шевченка, я поїхала до Малої Іловиці.
… Двері відчинені навстіж і довкола – ані душі. Тихо так, просторо і велично. Залишаю взуття за порогом і босоніж простую у храм. Тут пахне тишею і деревом, а ще – медом. Я чую його скрізь, ним просякнуте повітря. Праворуч – великі за розміром, ще «свіжі» й не «одягнуті» в рами ікони святих праведників Мефодія, Амфілохія, Іова, Феодора… Автор шедеврів – художник від Бога Богдан Ткачик. Подумки дивуюсь, як він скрізь встигає, адже працює ще й в редакційній раді мистецького часопису «Літературний Тернопіль».
Його руками малює Господь
Одного разу мені пощастило бачити, як творив пан Богдан. Працював над декількома християнськими сюжетами: «Благовіщення», «Вознесіння», «Воскресіння», «Хрещення в річці Йордан».
Побачене не просто вражає. Адже, зазвичай, святі зображення ми бачимо на віддалі: або над вівтарем, або ж високо на стелі під центральним куполом… А тут – зовсім близько, на відстані серця…
На перший погляд може здатися, що образи вже завершені. Але це не так. Пан Богдан звертає мою увагу на кольори, ділиться секретами:
– Я коли розводжу якийсь колір, то «йду» одночасно всіма полотнами. Тоді кожна ікона ніби збагачується іншою. Це надзвичайно важливо. Може здатися, що вони різні, але насправді це не так, бо у своїй суті їх об’єднує цілісність. Всіх ікон 70, я тримаю їх всі у голові.
– Зазвичай, художник на картині має уявний центр, від якого відштовхується під час малювання. А де, на вашу думку, знаходиться центр ікони для іконописця? Звідкіля починається точка відліку? – запитую у майстра пензля.
Пан Богдан кладе руку на серце і не замислюючись відповідає:
– У думці… Рано прокидаюсь, молюся, дякую Всевишньому за ніч, за прийдешній ранок, прошу благословення. Бачте, маю свою церкву, – жартує художник і щасливо при цьому усміхається. – Віддаю себе в руки Господа і тоді Він малює моїми руками. Дуже важливо відчути Божественне начало, Божественний Дух того, що відтворюєш пензлем…
На іконі – Тарас Шевченко і Небесна Сотня
«Ось тут ще не вистачає золотистого кольору, – показує на одну з ікон. – Золотистий має бути скрізь, він дуже важливий в іконописі. Він як бджолиний мед, благородний і несе з собою зцілення. Поєднання на іконі зеленого і фіолетового – це поєднання одночасно і земного і духовного начал».
У церкві Святого Амфілохія в Малій Іловиці над вхідними дверима – ікона Матері Божої Святої Покрови. Придивившись уважніше, можна помітити… постать Тараса Шевченка. Ось як прокоментував свій духовний порив художник:
– Тарас Шевченко для мене – як святий великомученик. Я давно виношував цю ідею. Переживав, не знав, якою буде реакція священиків. Але вони мене підтримали.
Уважно розглядаю незвичний образ: на Дніпровській кручі стоїть босоніж Великий Поет, на голові в нього калиновий вінок, внизу, на узбережжі, українські хатки, місяць уповні віддзеркалюється у нічному водному плесі, Тарас рукою показує вниз – на землю так, ніби підкреслює її особливу святість. Вгорі – Божа Матір із святим Покровом. Коли художник малював вінок, якраз стались сумні події на Майдані. Через те в пам’ять про Небесну Сотню у калинові кетяги домалював свічечки, зобразив їх на тлі неба…
Багато цікавого розповів мені того дня Богдан Іванович: мудрого, повчального і пізнавального. Все неможливо вмістити в одну статтю.
До слова: зараз Богдан Ткачик знаходиться у знаменитому селі Воловиці Фастівського району (рідне село кобзаря Миколи Литвина), що під Києвом. У цьому селі ніколи не було церкви. Микола Литвин збудував. Ви вже, мабуть, здогадалися: художник Богдан Ткачик… пише ікони вже й там.
Валентина СЕМЕНЯК.
