Язловецький замок, що височіє над селом Язловець на Тернопільщині, є однією з найдавніших і найкраще збережених фортифікаційних споруд Поділля. Про це пише “Еспресо.Захід”. 
Унікальний комплекс оборонно-житлових будівель XIV–XVIII століть, розташований на мальовничому пагорбі в закруті річки Вільховець, не лише відігравав ключову роль в обороні краю, але й слугував резиденцією впливових магнатських родин, що власноруч писали історію Східної Європи.
Перегляньте також:
- Висіцький замок на Тернопільщині: від фортеці Собеського до занепаду у ХХ столітті
- Історія без бар’єрів: замки Тернопілля стануть доступні для всіх
Історія виникнення Язловецького замку 
Село Язловець, розташоване на Тернопільщині, має давню історію. Перші згадки про нього датуються межею XIII—XIV століть.
Історія Язловецького замку сягає 1436 року – саме тоді він вже був родинною резиденцією Бучацьких. Втім, окремі дослідники вважають, що його витоки можуть бути ще давнішими, пов’язаними з укріпленим городищем XIII–XIV століть, з якого і виріс Язловець.
Побудова замку була зумовлена неспокійною ситуацією в Західному Поділлі, що потерпало від татарських набігів. Регіон гостро потребував міцних оборонних центрів для захисту населення та контролю важливих торгових шляхів. Стратегічне розташування на пагорбі, захищеному річкою та крутими схилами, робило це місце ідеальним для форпосту.
У XIV столітті Язловець входив до складу Галицько-Волинського князівства, а згодом опинився під впливом Польщі та Литви. Саме тоді Микола Бучацький започаткував будівництво кам’яного замку, який став не лише оборонною спорудою, а й втіленням могутності його роду.
Розбудова твердині 
Розбудова замку тягнулась століттями, відображаючи на кожному етапі архітектурні смаки та потреби різних поколінь.
У XV столітті за Теодрика Бучацького-Язловецького фортецю укріпили мурами та звели готичний житловий будинок. Тоді ж замок набув п’ятикутної форми із західною квадратною вежею, а зі сходу його захищав глибокий рів.
Найбільших змін замок зазнав у XVI столітті завдяки великому коронному гетьману Юрію (Єжи) Язловецькому. У 1550–1556 роках він перебудував твердиню в ренесансному стилі, збагативши її потужною п’ятиярусною вежею з південно-західного боку. В’їзну браму перенесли на третій ярус вежі, облаштувавши підйомний міст. Споруду прикрасили вишуканими порталами з родинним гербом Язловецьких. Цей період вважається золотою ерою замку, що зробила його одним із найміцніших та найгарніших в Україні.
У XVII столітті, коли замком володів Станіслав Конєцпольський, з’явилася нижня частина – “нижній замок” з казематами та бастіонами. А вже у XVIII столітті Станіслав Потоцький додав барокових елементів, перетворивши частину оборонної споруди на палац.
Архітектурні особливості 
Язловецький замок вражає поєднанням різних стилів, що відображають його багатовікову еволюцію. Початкова середньовічна структура мала п’ятикутну форму з високими стінами з пісковику та вапняковими деталями. Готичні елементи, як-от стрілчасті арки та масивні мури, поступилися ренесансним рисам – вишуканим порталам і пропорційним формам. Вежа-донжон, зведена Юрієм Язловецьким, із товщиною стін до 4 метрів і бійницями, стала ключовою оборонною особливістю. Пізніше барокові додатки, зокрема палац із П-подібним плануванням і парадним двором-курдонером, додали резиденції аристократичного шарму.
Природне розташування замку – на пагорбі, з трьох боків оточеному річкою, – доповнювали штучними укріпленнями: ровами, валами та підйомним мостом, що робило його практично неприступним.
Власники й війни 
Замок переходив від одного знатного роду до іншого, кожен із них залишав свій відбиток на його історії. Спочатку замок належав Бучацьким, з XV століття – Язловецьким. У XVI столітті короткий період ним володіли Сенявські, але згодом Юрій Язловецький повернув його родині.
У 1643 році замок придбав Станіслав Конєцпольський, який зміцнив його перед війнами середини XVII століття. У XVIII столітті власниками стали Потоцькі, а згодом Любомирські, Понятовські та Блажовські.
Замок витримав численні війни: набіги татар обходили його стороною завдяки міцності, а під час Визвольної війни Богдана Хмельницького він встояв перед козацькими облогами. Однак у 1672 році фортеця не витримала великої турецької навали, що стало початком її занепаду.
У 1684 році король Ян III Собеський повернув Язловець Речі Посполитій, але замок уже почав втрачати своє оборонне значення. Його використовували як в’язницю для турецьких і молдавських полонених.
Француз на прізвище Далейрак, що перебував у почті короля Яна Собеського під час битв із турками за Поділля, писав у своєму щоденнику про замок у Язловці:
“Струмок, що оточує місто, звертає потім до підніжжя замкової гори і оточує її, так само як Смотрич оточує замкову гору в Кам’янці. Гора ця доступна тільки з боку міста. На цій горі підноситься замок з каміння і цегли. Перед брамою — широкий плац для військових вправ, на якому можна вишикувати до трьох тисяч війська. Замок, хоч і нерегулярний, не виглядає застарілим. Башти, рови, наріжники для гармат, вали, підземні льохи вирізняються міцністю та зручністю в обороні”.
Занепад замку та теперішній стан 
У XVIII столітті, після поділів Речі Посполитої та переходу Галичини до Австрійської імперії, замок перестав бути стратегічно важливим. Нові власники дедалі менше вкладали в його утримання, і він почав руйнуватися.
У XIX столітті барон Блажовський віддав частину приміщень під жіночий монастир, заснований Марцеліною Даровською, що частково врятувало палац від повного знищення. Під час Другої світової війни Язловець зазнав нових випробувань, а в радянський період замок використовували як санаторій, що призвело до його подальшої деградації.
Сьогодні Язловецький замок є частиною Національного заповідника “Замки Тернопілля” (з 2008 року). Верхній замок перебуває в занедбаному стані, потребуючи термінової консервації, тоді як палац частково відреставрований. Ліве та центральне крила палацу належать чернечому згромадженню сестер непорочниць, а праве крило залишається частиною протитуберкульозного санаторію.
На території тривають ремонтно-консерваційні роботи, але брак фінансування гальмує повноцінне відновлення.
Попри це, замок досі приваблює туристів своєю багатою історією та мальовничим розташуванням. Екскурсії, які проводять монахині чи місцеві гіди, дозволяють доторкнутися до минулого цієї величної споруди, що залишається символом стійкості та культурного розмаїття Поділля.
Легенди Язловецького замку
Язловецький замок є не лише історичною пам’яткою, а й осередком численних легенд. Ці оповіді, що переплітаються з історією фортеці, додають їй таємничості та привабливості. 
Легенда про скарби Язловецького замку
Одна з найпоширеніших легенд розповідає про заховані скарби, які нібито залишили власники замку.
Кажуть, що у XIII столітті хоробрий мисливець Ясь Ловець оселився серед лісів і ярів, де згодом виник Язловець. За легендою, він знайшов печеру зі скринею золота, залишеною східними купцями. Селище швидко зростало і вже в XIV столітті стало містом за наказом короля Казимира Великого. Владарі міста, Бучацькі та Язловецькі, запросили кримських верблян, що сприяло розвитку торгівлі.
Легенда каже, що скарб Яся Ловця заховали в підземеллях замку, а на фонтані викарбували таємничий напис – ключ до його пошуку. У XVI столітті замок славився військовими подвигами Юрія Язловецького. Але з часом з’явилася інша таємниця: останній з роду, Геронім, після сварки з верблянським єпископом отримав прокляття. Його син загинув, упавши в криницю, і відтоді Геронім нібито залишив у підземеллі знаки, що ведуть до скарбу.
Після руйнування міста турками 1672 року золота так і не знайшли. Подейкують, що дух Героніма досі стереже його, а розгадка – в написі на фонтані.
Інша легенда каже, що під час турецької навали 1672 року, коли замок захопили османські війська, магнати сховали свої багатства – золото, коштовності та срібло – в таємних підземеллях. Ці скарби так і не були знайдені. 
Легенда про турецького бранця
Під час перебування Язловця під владою Османської імперії замок слугував в’язницею для полонених. Одна з легенд оповідає про турецького воїна, якого заточили в підземеллях після битви 1684 року, коли Ян III Собеський відвоював фортецю. Кажуть, що він був настільки відданим своїй справі, що відмовився прийняти помилування і помер у кайданах. Його неспокійний дух, за переказами, досі блукає нижнім замком, стогнучи вночі та лякаючи тих, хто наважується спуститися в каземати.
Легенда про прокляття Бучацьких
Існує також оповідь, пов’язана з першими власниками замку – родом Бучацьких. За легендою, один із представників роду, прагнучи більшої влади, уклав угоду з темними силами, пообіцявши душу за непереможність фортеці. Замок справді довго залишався неприступним, але після смерті власника рід почав занепадати, а сам Язловець зазнав численних руйнувань. Місцеві жителі вірили, що це прокляття переслідувало всіх наступних власників, доки замок не втратив свого стратегічного значення.
Червоногородський замок – подорож до часів Київської Русі та шляхетських родів.
Коментарі
