Пише мені знайомий зі Сполучених Штатів Америки.
– Михайле, ми сьогодні побачили в інтернеті, як Київ танцював під пісні “сердючки”. Знаєш, що дико в цій ситуації. На фронті в той час пропав безвісти родич моєї української сусідки. В однокласниці – загинув чоловік, а в столиці вечірка, як на пляжі Малібу.
Саме цікавіше, що до нас приїжджають з концертами українські артисти, волонтери, чиновники, більшість яких з Києва і всі просять допомоги на армію. Хоча, я тепер маю великі сумніви, що вони всі були чесні перед українською діаспорою…
Я теж побачив, як Київ “двіжує” з Данилко, московоротими піснями, рікою алкоголю, бородатими чоловіками, яких не чіпає ТЦК і дівчатами, які “втомилися” від війни.
Я не знав, що відповісти моєму американському другові, який потратив на війну всі свої заощадження.
В якийсь момент, я навіть трохи зрозумів тих, хто зараз втікає від ТЦК, купує фальшиві медичні довідки і не хоче іти воювати. Вибачте за цей цинізм.
Чому умовний хлопець Василь з Луцька, який побачив, як десятки тисяч киян стрибають під пісню: “Хорошо, все буде хорошо”, має іти на фронт, де йому мягко кажучи – не буде “хорошо”?
Чому умовна пані Галина із Хмельниччини має відпускати свого сина на війну, коли вона бачить, як “сердючка” та ще кілька тисяч людей, серед яких однолітки її сина – просто “забили” на те, що країна в небезпеці?
Чому Сергій, Тарас, Олег, які самі родом з Києва, маючи бізнес, пішли воювати у 2022 році, а хтось ще раніше – тепер змушені сидіти роками в окопах, не бачачи своїх рідних і спостерігаючи, як Київ біснується?
І таких запитань у мене виникло десятки.
Я розумію, що потрібно відпочивати, не можливо плакати і нам потрібні сили для боротьби. Але ж не так цинічно, коли кожен день гинуть українські воїни. Коли десятки сімей покидають свої будинки на Сумщині, Харківщині…
Андрію Данилку – плювати на Україну. В нього все було і буде “хорошо”. Проте, чим думали чиновники, які давали дозвіл на ці танці на “кістках”?
Концерти на підтримку Збройних сил України – вони дуже потрібні. Мої хороші знайомі з допомогою них збирають на дрони, автомобілі.
Проте виступ “сердючки” і танці київської публіки – це удар по серцях сотень тисяч українців в яких вже ніколи не буде в житі все добре.
Я не знаю, кому ці слова адресувати? Я не знаю для кого їх пишу. Данилку плювати на таку критику. Київські чиновники, які все це дозволяють – далекі до людського горя.
І це в той час, коли країна має працювати на нашу боротьбу і перемогу. Інакше, ми можемо втратити країну.
Вашому ж Данилку в цьому випадку нічого не буде. Він втече в якусь європейську країну, як це зробив Винник чи Потап і там спокійно доживатиме життя…
Михайло Ухман
P. S. Я дуже любив колись нічні клуби, дискотеки, гулянки, різні денс-паті, але зараз не можу собі дозволити відвідати бодай якийсь концерт. Це буде нечесно по відношенню до моїх друзів, які на фронті і до родин моїх друзів, які загинули на війні.
До речі, під час Другої світової війни у Великій Британії діяли закони, які обмежували розважальні заходи. Країна – завдяки згуртованості і самопожертві – перемогла і тепер процвітає.
Україна – не Великобританія, тут закони, особливо моральні – не писані.Що чекає нас?
Коментарі
