У друк вийшла третя книга Наталії Лазуки «Записи на кіноплівці». Цією звісткою поділилася сама авторка, на своїй сторінці у Facebook.
«Ця книжка є важливою для мене у всіх сенсах, бо це не лише пам’ять про екран і кінобудку, у якій виросла, це і книжка-танець. Історія про потребу спілкуватися. І діяти. Про те, що часто залишається за кадром і фонить. Навіть більше – дзвенить. Дзвонить в усі дзвони.
Поетична збірка побачила світ у видавництві «Підручники і посібники». До слова, про видавництво. Такої прихильності, чутливості й поваги до авторів я не зустрічала ніде», – поділилася жінка.
Чому «Записи на кіноплівці»?
Мати Наталії працювала кіномеханіком, і часто брала доньку із собою на роботу. Дівчинка росла серед кіноплівок. Її дитинство припало на вісімдесяті роки, коли процвітали кінопрокати і сільські кінотеатри.
Перегляньте також:
- Сергій Ухачевський презентував “Курву війни” в Тернополі
- Зоряна Биндас презентувала нову книжку «Норд і Сталева сотня»
«Кінобудка у сільському клубі здавалася мені тоді якоюсь магією. Вона була прилаштована зліва від залу клубу. Як щось окреме – доступ до чого мали не всі. До кінобудки вели високі сходи. Здається, залізні. Біля кінобудки росли густі каштани.
Мама дуже любила свою роботу. Розумілася у тій таємничій для мене апаратурі: в бабінах, звукових доріжках, барабанах і численних лампах. Коли вона запускала в хід усю техніку, мені було цікаво, що там на великому полотняному екрані. Мама підсувала крісло до віконечка, адже я до нього не діставала. Я ставала на крісло біля кінопроектора і заглядала у зал – там виднілися голови глядачів, а екран жив своїм життям.
Молодь, яка приходила на сеанси фільмів, вдягалася святково. Пригадую вигуки і гул у залі, коли рвалася стрічка. Тоді мама вмикала світло у залі, щось перемотувала і показ продовжувався. Зіпсовані стрічки з’єднувала ацетоном. Так, що кадри мали сходитися. Перед показом перевіряла фільми. Стрічки відмотувала назад, тому що фільм був би з кінця», – розповідає Наталія.
Жінка пригадує – на індійських фільмах завжди були аншлаги. Її тоді вражали танці, співи і яскраві костюми індійських красунь.
Іноді, під час показу фільму дівчинка залишалася в залі. Тоді вона часто оберталася назад, щоб побачити матір. Але яскраве світло кінопроекторів засліплювало.
«Не раз у залі засинала і мене будили, коли вже фільм закінчився і глядачі розходилися.
У нас часто бували гості. Працівники кіномережі району привозили нові фільми. Удома постійно були круглі металеві коробки з фільмами.
Перед сеансом мама оформляла афішу. Переважно червоними фарбами виписувала, коли і який буде фільм. В її обов’язки також входила і фінансова звітність. Запам’яталися паперові мішечки з грошима. Ми із сестрою гралися ними. Робили із жовтих радянських монет густий, дзвінкий дощ. Копійки засипали волосся й обличчя і ми реготали.
А потім, через роки, коли доводилося переживати різні складні часи, дехто з родичів казав: «Це вас Бог покарав, що маєте скруту, бо в дитинстві ви бавилися грішми», – зізнається Наталія у дописі.
Тернопільський рок-бенд MAZEPA звернув увагу на інтернет-залежність у новому синглі «Я ні»
Коментарі
