Цей парк був закладений у с. Яблунів на Тернопільщині спеціалістами Франції у 40 роках ХІХ століття на території маєтку-садиби Дідушицьких (Дзєдушицьких), біля мурованих з цегли двох будинків, на яких на сволоках знайдено дати «1820» (менший, реконструйований у 1970-х) та “1850” (більший, що був головним). У будинку 1850 року збудування проживала родина графа Тадеуша Дідушицького (Дзєдушицького), який був власником Яблунева від 1786 року…Передостанньою власницею села була княгиня Флорентина Чарторийська-Дідушицька, яка народилася у Львові 28 травня 1851 року. Вона тричі одружувалася. ЇЇ чоловіки – князь Р. Чарторийський, військовий В.Волнєвич, дідич с.Увисла Ценський (помер під час Першої світової війни). Прийомним сином став у 19 ст. Ян Корчак Хоїнський -Дідушицький. Власниця маєтку-садиби Флорентина Дідушицька пішла засвіти у 1920-х, спочиває на місцевому цвинтарі. Тут поховані також власники яблунівського маєтку Тит (1772 – 1836) і Ельжбета Дідушицькі (1819 р.н.). До речі, костьол у селі носить ім’я св. Ельжбети…
Ян Корчак Хоїнський-Дідушицький був останнім власником яблунівського земельного ключа. Він у день вступу в село танкістів командуючого радянською армією генерала Дмитра Лелюшенка 24 березня 1944 року виїхав до Румунії, а звідси переїхав до Англії, де й спочиває його прах.
Гостювали у Яблуневі його онук Казимир із дружиною та сином, які приїхали з Англії.
Звичайно, що на території садиби до 1820 -1850 могли бути й інші будинки, тому що до Дідушицьких власників села Яблунів ще було кілька. Звичайно, власники Потоцькі в Яблуневі не проживали…Дідущицькі володіли землями в недавніх Теребовлянському та Гусятинському районах. Маєток-садиба був площею понад 80 га. Поруч нього також був фільварок, сад, господарський двір і два ставки. Управителем яблунівського фільварку служив до 1939 року Кирило Томашевський, який спочиває на цвинтарі з північної сторони біля каплиці-усипальниці…
…У найбільшому двоповерховому будинку-палаці з високим фундаментом із каменю, стіни цегляні, з дахом покритим цинковою бляхою знаходилися великі спальні кімнати, їдальня й бібліотека. Зі сходу будівлі – оригінальний дерев’яний балкон. Працювало калориферне опалення – з підвального приміщення каналами по кімнатах поступало тепло. На другий поверх ведуть дубові різьблені сходи, які вночі освічуються через скляну частину покрівлі, що встановлена над ними.
У архівах, писемних джерелах і переказах старожилів найбільше відомостей збереглося про власників маєтку ХІХ та ХХ-го століть (до 24 березня 1944 р.).
Місцевість, сама природа підказала власникам села місце під закладення маєтку. Основну роль відіграли вода у потічках, джерела, залишки земельного валу від замку (нині поруч стадіону), старовинні дерева, поле і ліс. Парк у ХІХ ст. був кращий у краю від Сімінських у Хоросткові, Голуховського у Гусятині та інших.
Гостями яблунівського маєтку були письменник Іван Франко (1883, дату підказав його лист), генерал Павло Скоропадський (згодом – гетьман України; згадує про це у своїх спогадах), єврейський письменник Єля Шехтман та інші. Після Другої світової війни до 1962 р. тут діяв Будинок відпочинку, потім дитячий підлітковий тубсанаторій (1963-2018), нині колишній маєток у відомстві Тернопільської обласної ради…
…Досі чарують око відвідувачів букова та дубова алеї, дуб-старожил біля ставка і джерела, манджурський горіх, старезні липи, американські сосни, тополі та багато інших дерев і кущів. У яблунівському парку досі цвітуть багато рідкісних лісових квітів, а на ставках водиться водоплавна птиця…
До 1960-х років працював садівник-квіткар д. Паконик. Які тут були чудові клумби! До сонця красувалися веселково квіти. Працював фонтан. На доріжках стояли лавки для відпочинку. Відпочиваючих і жителів села обслуговували продавці магазину… Для них у парку працював танцювальний майданчик, діяла кіноустановка тощо.
Колишньому маєткові-садибі та паркові потрібен господар. Туристи з різних областей України запитують, чому ніхто не косить бур’янів і не доглядає за парком і садом…
